Глава 10

1.Не хвилюйтеся випогодиться: і в світі, і на вулиці, і в душі!

  Сидячи в довжелезному і темному коридорі клінічної лікарні, я відчувала себе справжнім «п’ятизірковим» борщем, про який  забули господарі і він тихо киснув у холодильнику п’ятий день. Раптом перед очима з’явився білий халат. Невже завідуючий хірургічно-гінекологічного відділення Бащинський Євген Олегович, наче герой Сем із фільму «Привид», має здатність ходити крізь стіни?

– Вашій матері було проведене оперативне втручання. Операція тривала близько трьох годин, оскільки в неї стався розрив кісти та самого яєчника, і тому був такий масивний крововилив. Наразі в неї стан задовільний…

   Лікар щось говорив і говорив, але я вже не чула його, а вірніше не сприймала почуте, в очах був величезний океан сліз, готовий виплеснутися ззовні.

   До мами мене так і не пустили, і я залишилася чекати на зустріч із нею біля палати. Єва дочекавшись мене, поїхала додому за грошима і мала  приїхати  лише в годин вісім ранку.

    Я слухала у навушниках музику Енніо Морріконе із кінофільму «Одного разу в Америці», і в уяві  відтворювала цікаві сцени-фрагменти цієї блискучої кінострічки і непомітно провалилася в сон.

    Мені снилося море, ласкаві дельфіни та набережна Ланжерон, але як і реальне перебування там, так і подорож Одесою уві сні, були припинені голосом Бащинського.

– Дівчино прокинься!!! Ходімо до мене в кабінет!!!

   Наче розділивши склеєні між собою пельмені, я відкрила заспані очі та під дією гіпнотичного голосу лікаря послідувала за ним. В кабінеті Євген Олегович закип’ятив воду у білому пластмасовому електрочайнику і заварив нам чай із карпатських трав – презент вдячних пацієнтів. Виявилося, що сьогодні  як раз в нього випало чергування, і хоч день виявився важким, він все одно не хотів спати, і побачивши мене сплячу на стільчику, вирішив поділитися своїм спальним місцем зі мною. Я йому подякувала і поцікавилася, чи всіх він так запрошує до себе на ночівлю, оскільки лікарі і пацієнти – це дві різні касти людей, quod licet Jovi, non licet bovi[1]

– Молоде покоління знає латинь? – спитав Євген Олегович. – Насправді таке не практикую, але деякі вчинки роблю інтуїтивно і досить часто правильно вчиняю.

  Трав’яний чай подіяв на мене із протилежним ефектом, наче ранкова філіжанка еспрессо підбадьорила мене і я всю ніч проговорила із лікарем.

    Цікаво: чи існують у світі абсолютно чужі один одному люди двійники, чи це моє світосприйняття, як у шахах бачити схожості та розбіжності в позиціях, так і в людях та в життєвих ситуаціях аналогічно шукати подібне. Так я прийшла до висновку, що Євген Олегович виявився не лише тезкою славнозвісного лікаря-педіатра Комаровського, а й зовні був дуже схожим на нього, та мав таке ж почуття гумору. Все ж таки бувають двійники!!! Темне волосся з сивиною, така ж форма вус, і саме цікаве, що така ж манера спілкування, із серії «провітрювання, головне провітрювання» та «груди матері потрібні не лише малюку, а й його батьку, жінки не забувайте про це». Дуже розумний і грамотний чоловік, розповів мені про реалії нашої медицини в країні, що в нас, на жаль, повний хаос. Як приклад навів наступне: як відомо, за результатами аналізів лікар ставить діагноз пацієнту. Проте в них в лікарні аналізи проводяться за правилами «ворожіння на кавовій гущі», оскільки щоб виявити клітину трихомонади необхідно її забарвити спеціальною речовиною у синій колір, але якщо її немає в наявності, то відповідно лаборанти та лікарі діють на авось, тепер можна собі уявити, який «вірний» діагноз поставить венеролог, та ж сама ситуація із теплими рідинами, матеріалами для аналізів для виявлення ракової пухлини, що при низькій температурі у приміщенні лікарні швидко остигають…

  Отже, за таких обставин справжнього реформування медицини в нашій державі йому вже не дочекатися, і це лише він пару прикладів розповів, а скільки їх усього і в усіх сферах, що краще пацієнту про них не знати, тому він вирішив їхати у Чехію. Як раз зараз готується до іспитів, і якщо все успішно складе, буде там займатися приватною медичною практикою і заробляти адекватну заробітну плату. Ось так розумні люди виїжджають з країни, дуже сумно! Потім трохи повеселив мене словами, які смішно звучать чеською мовою «черстве їдло» означає «свіжа їжа», «запоменоут» в нас це «забути», але в цілому мова дуже легко вчиться і в медицині взагалі майже ідентична термінологія, а саме головне, що в Чехії на багато вищий рівень життя і є до чого прагнути, оскільки немає такої корупції, як в нашій країні.   

  Минали дні, мамі робили уколи по три-чотири рази на день, вона приймала антибіотики, пила гомеопатичні препарати, вчилася рівно ходити, не згинаючись, оскільки біль вражала усе тіло внизу, і по трохи одужувала. Я була із мамою постійно в лікарні, а Єва поралася вдома по господарству. Євген Олегович став мені за ці дні найкращим другом і при виписці мами я щиро плакала, адже було радісно, що мама нарешті буде вдома, а з іншої сторони було прикро прощатися з Бащинським. 

         Рідне село зустріло мене тепло, наче і не покидала його ніколи. Я зустрілася з друзями, з якими чудово провела час, сходивши у ліс на барбекю. Я насолоджувалася справжнім затишком власного дому, цілющими запахами волинського лісу, теплими розмовами з ріднею, але відчувала всередині, що мене таки тягне невидима сила назад у південну столицю, в сонячну Одесу. За вікном лив традиційний для волинського краю рясний дощ, я слухала пісню групи A-ha «Crying in the rain» і спостерігала, як краплі дощу стікають по склу, створюючи величезну кількість доріжок, наче рухалися кровоносні сосуди у нашому організмі. Раптом прийшла смс від комерційного банку, що на мою картку впала чималенька сума грошей. Хто ж відправник? Не треба володіти здібностями телекінезу, як відповідь прийшла на пару хвилин пізніше. Прийшло повідомлення на ватсап від Цоєва: «Вертайся скоріше! Тебе дуже не вистачає!»…