Глава 9

1.Щоб кожен ранок починався з посмішки!

– Діана!!! – ричав немов розлючений лев, шеф, - негайно зайди до мене в кабінет!!!

         Як, я ненавиджу ці моменти, коли ти поринувши з головою у переклад, повинен терміново все кинути і бігти, як цуцик виконувати команди свого господаря: до мене! фас! служити! апорт! поруч! Ось так по принципу: команда (сигнал) – виконання – нагорода, я працюю вже третій місяць,  скоро в мене почне вироблятися умовний рефлекс, все ж краще, ніж бути дослідною мишею, ДНК якої вивчають вчені-медики. Я як раз успішно подолала третю сторінку біореферату одного медичного університету, знайшовши вдалий переклад для словосполучення «трьохлінійна тригональна призматична координаційна конфігурація молекул» і збиралася плавно перейти до четвертої сторінки, але одержавши умовний подразник, негайно побігла до боса.

         Минув тиждень, як Маша, новий працівник, гармонійно поєдналася не лише із нашим невеличким колективом, а і з Цоєвим зокрема, як горілка Finlandia та журавлиний сік в алкогольному коктейлі «Секс на пляжі». Шеф, немов відерце, наповнене кубиками льоду, стримував гарячу суміш в обличчі Марії, але на скільки довго його вистачить, залишається таємницею.

         Вадим Вікторович, немов прокуратор Іудеї Понтій Пілат, у своєму шкіряному кріслі, чинив правосуддя наді мною, не беручи до уваги мої доводи та пояснення. Від почутого, в мене ледве не стався інфаркт мозку.

– Діана, мені щойно подзвонив клієнт, директор компанії «Crazy bee" і висловив своє глибоке незадоволення з приводу некоректного перекладу зовнішньоекономічного контракту на експорт меду у Німеччину, мов google-перекладач краще б впорався із завданням, ніж перекладачі нашого бюро, і тому відповідно за це замовлення вимагає повернення грошей, або переробити замовлення. Перероби його негайно, і щоб наступного разу, я не чув подібного! Іншим разом позбавлю премії! – чорні очі Цоєва горіли, наче лампочки датчика із написом «DELETE».

– Що казати, варто алкоголь прийняти, - пошуткувала Маша, після того, як я переповіла їй розмову з шефом. – За обідом пригощу тебе справжнім французьким домашнім винцем, яке лишилося в мене після втечі з Шоушенка.

          Маша, мов руда білочка, гризла соняшникове насіння і перекладала сайт одного провідного одеського підприємства з виробництва молочної продукції на французьку мову.

         Настрій був абсолютно зіпсований, але Маша просто випромінювала позитив, на її обличчі завжди білосніжна посмішка. Дивлячись на неї, я просто дивувалася скільки в неї вистачає енергії та сил на все, щоб відноситися до всього оточуючого із гумором, хоча в неї життя теж не паннетоне.

         Вона все життя прожила разом з тіткою, старшою сестрою своєї матері, яка рано померла від передозування наркотиками, коли Маші було всього чотири роки. Батька вона взагалі ніколи не бачила, і тому в своєму житті звикла розраховувати тільки на себе. Вона була вдячна матері тільки за одне, за те, що та, подарувала їй яскраву зовнішність та кмітливість, і якими вона зараз вправно користується. Після школи вона пішла працювати офіціанткою у нічний клуб, де познайомилася із французом, який непогано говорив по-російськи. Потім невдовзі він її забрав до себе у невеличке містечко Моншод, що розташоване на Південному Заході Франції. Там вона прожила з ним близько трьох років, допомагаючи по господарству та виноградарству, але одного дня, вона прокинулася і зрозуміла, що не про таке життя вона мріяла і втекла назад в Україну, добре, що шлюб у них офіційно не був зареєстрований та спільних дітей в них не було, тому ніяких обов’язків вона перед ним не мала.

 – Машуля, а як ти потрапила до нас в бюро? В тебе ж навіть немає диплому перекладача, на скільки я зрозуміла? – поцікавилася я, намагаючись розрізати котлету по-київськи пластмасовим ножом, що придбала її у кулінарії супермаркету.

– А не повіриш, через сайт пошуку роботи, кинула резюме із своєю фотографією, в якому вказала, що я вправно володію французькою мовою. стресостійка і готова працювати і вдень, і вночі, і навіть на інтим. Мабуть, шефа зацікавив останній пункт, і ось я тут, - посміхнулася Маша, жуючи водорості чука. – Але, краса швидкоплинна, тому треба встигнути насолодитися життям, я ще хочу скрізь помандрувати, адже я ніде, крім Франції не була…

         Вино зігріло, настрій покращився, я вже не сприймала догану керівника, як особисту драму і тому погодилася зустрітися з Дмитром і сходити з ним в кіно на кримінальний трилер, бо «мило, шмарклі» не для мене.

         На редагування перекладу «медового» контракту в мене пішла майже друга половина робочого дня, адже там дійсно була купа помилок, і я вже здогадалася, хто їх наробив, але Цоєв, я думаю теж в курсі, просто вирішив крайньою зробити мене. Тільки я приступила до четвертої сторінки біореферату, як раптом почула за вікном страшенний гуркіт: чи то відбувся зсув котеджів на Чорноморському узбережжі, чи то вкотре стався вибух на Чорнобильській АЕС, але виглянувши у вікно, я затряслася від сміху. Це був Дмитро, який приїхав на байкерському мотоциклі. Чорна косуха, шкіряні штани, дзеркальні окуляри та бандана на голові, поліцейський – байкер, це щось новеньке! 

         Щойно зручно вмостившись і одягнувши шолом на голову, заревів мотор залізного монстра, я готова була розсікати разом з Дмитром по весняних вулицях Одеси, як зненацька підбіг до мене Цоєв і кникнув: «Завтра о сьомій по тебе заїду, їдемо у відрядження!»

2.Вчорашній день – історія, а завтрашній – загадка. Нехай теперішнє буде світлим та щасливим!!!