Глава 8

1.Життя – це задача, яку ніхто не вирішив правильно без помилок.

– Сусідко, прокидайся! – донісся до мене голос Костіка, сина Емми Михайлівни.

– Ох, такий солодкий, як ванільне морозиво, був сон…- відкривши очі, я ще досі не могла прийти до тями, адже мені снився саме він – Костя, вже тепер головний господар моєї квартири, який повернувся вчора з рейсу.

         Син моєї колеги мені сподобався відразу, він мені ззовні був дуже схожий на мого улюбленого італійського актора Адріано Челентано у молодості. В нього була така сама матова шкіра, яка набула темного відтінку завдяки його перебуванню в африканських країнах, а білосніжна широка посмішка просто зачаровувала, і при цьому він так само був харизматичною особистістю і постійно мене смішив, як талановитий комік.

         Вчора, не дивлячись на моє пізнє повернення додому, Костя пригостив мене смачною вечерею макаронами по-флотськи, ми мило поспілкувалися, наче знали один одного досить давно. Я все ж таки не втрималися і сказала йому про його неймовірну схожість з італійським співаком, на що він ані трішечки не здивувався, а навпаки, розсміявся і розказав, що його батько взагалі двійник Челентано, такий само гнучкий та рухається, немов на пружинах, але він його дуже рідко бачить, оскільки він вже давно розлучився із його матір’ю та  переїхав жити в Канаду. Його батькові не раз, шуткуючи, пропонували виступати на концертах триб’ют шоу, що він буде не гірше за Адольфо Себастьяні, тим більше, що він італійську дуже добре знає. Потім ми згадали комедію «Бінго Бонго» за участю Челентано, який грав людину, яка виросла у джунглях серед мавп, і Костік відразу спародіював головного героя, імітуючи, як той смішно чесав спину та шию через голову і заспівав «Il più feroce tra le bestie, ormai si sa che è proprio l'uomo, lui uccide anche se di fame non ne ha…». Зображуючи комедійну гру, Костя зазначив, що у пісні є глибокий зміст, що найжорстокіший з усіх звірів – це людина, яка вбиває, навіть тоді, коли не голодна.

         Костя мене на стільки вразив, що навіть прийшов до мене у ві сні, де ми цілувалися так солодко, але час невпинно йде, треба вилазити із теплого ліжка.

         Суботній сніданок я провела спільно з Костею, випили смачної кави із мокко кавоварки та з’їли смачний італійський пиріг з абрикосом (кростату), який він привіз з рейсу. Потім кожен з нас зайнявся своїми справами, а я як справжня дівчина, що слідкує за власною зовнішністю, нанесла чорну маску-плівку на обличчя, одягла короткі джинсові шорти та стару діряву футболку і прийнялася мити підлоги у квартирі.

 Костік, який невдовзі повернувся з прогулянки разом з Біллом, побачивши моє обличчя у чарівній масці, аж підскочив, як кіт від працюючого пилососа.

– Ну, Діанко, ти даєш! Я від фільму жахів так не лякався, як від тебе зараз! – посміхнувся Костя. – Я майже три роки прожив з дівчиною і ніколи такого дива не бачив!

– Ох, Костю, це не найгірше, що може бути, повір мені! Я колись в салоні краси побачила дівчину повністю без брів, оце реально жах!

– Так, з вами дівчатами, не засумуєш! Добре, сонце, я їду на Поскот[1] до матері, а це не ближній край, тому веди себе добре, ок? І ще в мене до тебе єдине прохання, щоб ти Білла, самого на вулицю не випускала, оскільки я переживаю, що його можуть вкрасти, в нас в Одесі постійно крадуть породистих собак, а потім продають на Староконці[2].

– Добре, все буде окіч! Білл, до речі, сам від мене вчора втік, я навіть не встигла його зловити!

– Зрозуміло, вже весну відчув, - посміхнувся Костя, - і не тільки Білл.

         Шматочок суботи, що залишився, я присвятила шопінгу, а скоріше зирінгу, бо ціни в магазинах були просто космос, але менш з тим, я все ж таки не втрималася і придбала собі червону сукню з воланом. Отакі, ми дівчата, останні гроші на красу витрачаємо.

         Ввечері я насолоджувалася переглядом італійського серіалу «L’amica genialе», поставлений за романом Елени Ферранте, як раптом пролунав дзвінок у двері. Я хотіла піти відчинити та проте мене випередив Костя, який щойно вискочив із ванної кімнати, звісно в одному лише рушнику, яке огортало його спортивні стегна.

         Біля дверей стояв ошелешений Дмитро у поліцейській формі, очевидно зовнішній вигляд Кості його трохи спантеличив.

– Вітаю! Чим зобов’язаний? – поцікавився Костік.

– Відповідно до вимог статті 208 Кримінально-процесуального кодексу, Ви Качинська Діана Сергіївна, підлягаєте затриманню… - суворо промовив Дмитро і витягнув наручники.

[1] Поскот – розм.. на рос. мові «поселок Котовского»

[2] Староконка – розм. староконний ринок – один і найстаріших ринків в Одесі, який знаходиться в центрі района Молдаванки, де продається все, в тому числі і тварини, домашні улюбленці: породисті коти та собаки.

2. Є три види ліків для душі: природа, любов і почуття гумору. Природа допомагає жити, любов допомагає вижити, а почуття гумору – пережити.

 Зосередитися на перекладі зовнішньоекономічного контракту на експорт меду у Німеччину, як бджілці на запилюванні квітки не вдавалося, оскільки витівка Дмитра мені досі не давала спокою, бо тоді ледве не довела мене до інфаркту. Таким жахливим способом, цей негідник вирішив пошуткувати наді мною, взагалі то він прийшов просто поговорити зі мною, але побачивши майже оголеного Костю, страшенно розлютився і вирішив мене трохи налякати. Ось і зараз, я підскочила на стільці оскільки не почула, як Цоєв непомітно підкрався ззаду і торкнувся мого плеча: