Глава 7

1.Є два типи чоловіків: є ті, з якими легко, і так само легко без них, і є ті з якими важко, але без них неможливо

         Діма пішов, а я навіть не зробила спробу його зупинити, хоча як нормальна дівчина, я повинна була його повернути… Чи то він мене не зачепив, як хлопець, чи мені вже не хочеться на даний час серйозних відносин не знаю… Але точно знаю, що завтра на мене чекають мозкові схватки, якщо я не підготуюсь до зустрічі з австрійцями!!!

         Колись в студентські роки, я як і всі дівчата студентки з мого потоку дуже захоплювалися переглядом сторінок глянцевих журналів. Зараз, звісно, я вважаю, що це недоцільна витрата грошей, але тоді вони були більш змістовні, як бонус до них йшли різні пробники парфумів, кремів і гелів, і ось в одному і з них, я прочитала цікавий факт: що для досягнення певного рівня майстерності, що відповідає рівню експерта світового рівня, необхідно десять тисяч годин тренувань. Об’єктами досліджень були композитори, спортсмени, письменники, шахісти, перекладачі і навіть злочинці. Десять тисяч годин дорівнюють трьом годинам занять в день протягом десяти років або двадцять годин на тиждень, при цьому було досліджено, що природний талант грає дуже незначну роль, оскільки треба працювати до тих пір, поки не зітреться грань між природною обдарованістю і відпрацьованою майстерністю. А що ще мене здивувало тоді, то це те, що найгірше всього запам’ятовується інформація, сприйнята у веселому гуморі, оскільки мозок при цьому розслаблений… Керуючись даними фактами, я зосередилася на роботі…

         Як результат: я і повчила термінологію, і навіть встигла поспати цілих дві годинки!!! Заливши в організм чашку чудодійної рідини від сонливості – заварної кави з ароматом грильяжу, я відправилася на переговори, що мали відбутися в офісі директора Лисенка. Цього разу я відчувала більшу впевненість, оскільки такі слова, як «гідравлічний крутний момент турбіни» та «вимірювання кавітації» на англійській мові в мене вже вилітали як пластикові кульки з іграшкового пістолету, і при цьому могла із легкістю пояснити їх значення.

Під час переговорів, Шульц та Фішер були налаштовані рішуче та ні на крок не бажали уступити в умовах контракту, Лисенко ж у свою чергу відстоював  свою позицію. Назрівав серйозний конфлікт, тому для мене було важливим, окрім правильного перекладу виконувати роль дипломата, щоб усі ворогуючі сторони дійшли консенсусу, бажано без втрат…

         Після тривалої австрійсько-української боротьби, таки було підписано договір на поставку турбін. Усі сторони цієї виснажливої дії були хоч і втомлені, але задоволені досягнутим результатом. Лисенко, а особливо його лисина, аж сяяла від чудового настрою, наче ювелірне яйце Фаберже. На завершення ділової зустрічі, він запросив усіх до ресторану пообідати та «обмити» укладений вигідний контракт.

         Вибір Лисенка був на користь закладу, який відомий не лише гастрономічним ф’южном, але й вражаючим видом на Чорне море. Обід пройшов легко та невимушено, алкоголь, який потрапив в кров Лисенка, розв’язав йому язика, і він почав вільно, хоч і з незначними помилками, спілкуватися з австрійцями англійською мовою! Це такий тип чоловіків, що після випивки обожнюють весь світ!!! Оскільки австрійці та Андрій Якович розуміли один одного без моєї допомоги, я собі трошки дозволила скоштувати заморських делікатесів: від камбали до щупальця восьминога. Проте довго насолоджуватися бездіяльністю не прийшлося, на екрані телефона висвітилося «Цоєв».

 – Алло! – промовила я, намагаючись якомога швидше прожувати і проковтнути «резиновий» шматочок камбали.

– Лисенко мені вже подякував за надані послуги, шляхом оплати! Таким чином, твоя місія для нього вже виконана, але не для мене! – посміхнувся Вадим Вікторович, – терміново їдь в офіс, для тебе вже є завдання – перекласти паспорти з молдавської мови на українську та завірити їх, тому чим швидше розпочнеш, тим раніше будеш вільна! Я ще два дні буду у відрядженні, тому на зв’язку!!!

– Добре, я Вас зрозуміла! Скоро буду!

         Лисенко, почувши, що я вже збираюся покинути їхню дружню компанію, почав вигадувати різні приводи для того, щоб лишити мене.

 – Діаночка, сонце, та ти сьогодні проявила себе, як справжній професіонал!!! Я чув, як ти вправно «обходила» усі гострі кути і завжди знаходила правильні слова для аргументації позиції кожного… Ти – велика молодець!!!Ось тримай, це тобі!!! – Андрій Якович витяг із внутрішнього карману піджака конверт і простягнув мені.

– Дякую!!! Але шеф сказав мені, що ви вже розрахувалися з ним! – промовила я невпевнено, бо віддавати одержаний конверт, зовсім не хотілося, адже я заслужила цей гонорар…

 – Не бійся, бери! – голосно засміявся Лисенко. – Це не хабар! СБУшнікі руки не скрутять! До речі в мене є для тебе ділова пропозиція, думаю тобі сподобається! – почав інтригувати він. – Ось, давай спочатку вип’ємо за спільну перемогу, а то ти мене ображаєш, що зовсім не хочеш випити за мій успіх!!!

– Ні, дякую! Я просто зовсім не п’ю, мені не можна! – почала відхрещуватися я, як чорт від ладану.

– Всім не можна! В мене, до речі теж виразка шлунку, і що? Життя задає нам такий шалений темп, що іноді треба собі дозволяти невеличкий відпочинок! – протягнув мені келих коньяку Хеннессі Андрій Якович. – На, спробуй на смак, він навіть пахне приємно… ізюмом!

         Які ж ці чоловіки настирливі, як червневі комари, не відчепиться ніяк!!! Я швидко випила зміст келиха і закусила шматочком лимона. Проте це був тільки початок, бо Лисенко зовсім не збирався мене відпускати, а в мене, як на зло лишилася в його машині сумка з документами (і всіма необхідними для дівчини речами!), ось так я стала заручником ситуації. Після трьох келихів коньяку, який я після проголошених тостів намагалася паралельно випльовувати в гранатовий сік, Лисенко нарешті відпустив мене.