Глава 6

1. Будь-який із станів – думка. Не подобається стан – зміни думку.

         Як відомо, понеділок – день важкий, а для мене завжди був найважчим днем – середа, оскільки запланована робота на початку тижня з кожним подальшим днем набирала шалених обертів…

         Побачивши шефа біля центрального входу в бюро «Трансліон» із червоним кавовим стаканчиком із написом «Полон любви», я мов ясновидиця, нащадок Ванги в третьому коліні, можу з легкістю стверджувати про те, що Вадим Вікторович на дев’яту годину ранку, був сповнений скоріше рішучістю, а не любов’ю, до виконання невідкладних завдань.

       Спостерігати за босом, одне задоволення! Погляд зосереджений, мабуть як «великий комбінатор» Бендер, резюмує, що має в пасиві та активі. В кожної ділової людини, мені здається, повинна бути: тема, ідея і стратегічний сенс, якому підпорядковується щоденна тактика. Цоєв, виглядає саме такою людиною, яка слідує даним складовим, живе відповідно до своєї життєвої стратегії і кожен день в нього розписаний буквально по хвилинах, адже в нього в кабінеті, недаремно на шафі прикріплений канцелярською кнопкою листок формату А4, на якому написано: «Найцінніший подарунок, який ти можеш подарувати кому-небудь – це твій дорогоцінний час, тому, що ти віддаєш те, що ніколи не зможеш повернути!»

– Вітаю, Діана! – голосно звернувся до мене бос, коли я намагалася просочитися непоміченою з натовпом крізь центральні двері бізнес-центру. – Що, знову запізнюємося? На годиннику вже три хвилини на десяту! – він жбурнув стаканчик у смітник і дістав айкос, щоб покурити.

    Був би в мене особистий автомобіль, а не громадський транспорт, в якому водій – касир, експерт, комік, діджей в одному флаконі та купа пасажирів вандалів, що не тільки відтопчуть усі ноги, а й приправлять міцним матом, і коли врешті-решт вийшовши з «консервної банки» на свіже повітря, відчуваєш себе справжнім останнім героєм, я б сто відсотків не спізнювалася би на роботу…

– Доброго ранку, Вадиме Вікторовичу! – привіталася я з шефом, проігнорувавши його зауваження.

– Враховуючи обставини, що склалися: Емма Михайлівна досі перебуває на лікарняному, Роман зайнятий замовленням фармацевтичної компанії, там дуже великий об’єм роботи, Юра поїхав в аеропорт зустрічати японців, отже… – зробивши невеличку паузу, Цоєв продовжив, – зараз я тобі дам три папки з паперами, ти їх проглянь і о другій годині дня тобі треба бути присутньою на ділових переговорах з австрійцями. Вони прилетіли для того, щоб укласти договір на поставку турбін з однією одеською провідною компанією. Тому спочатку тобі треба зустрітись з директором цієї компанії – Лисенком Андрієм Яковичем, він тебе повністю введе у курс справи. Добре? Все на зв’язку! Якщо будуть питання – дзвони, бо мені вже зараз треба їхати в Київ!

    Звісно моєї думки шеф ніколи не питає, вважається, що я апріорі на все згодна! Вадим Вікторович віддав мені папки і хотів щось на останок додати, але в нього раптом задзвонив телефон рінгтоном «Кукушка», що дуже символічно –  Цоєв слухає Цоя, і лише махнув мені рукою, як натяк, на те, щоб йшла вже працювати!

    Зробивши одразу дві філіжанки кави з кавового автомату, що його нещодавно придбав наш керівник, я заглибилася у вивчення таємничих паперів у папках. Переглядаючи аркуш за аркушем, я відчула справжню паніку. Я, мов дельфін, викинутий на берег, який жадібно хапав повітря, намагалася якомога більше завчити невідомих мені термінів, типу «бустерний насос», «коефіцієнт калібровки», «число Рейнольдса трубки Вентурі» … Я вже уявляла собі цю ділову зустріч, яка перетвориться для мене у справжню тортуру, вигадану найвитонченішим інквізитором…Все я пропала!!! Усний переклад, не письмовий, де є час подумати, тут необхідно робити все швидко, і бути надзвичайно уважною, ловити на слух кожне слово, і в голові одразу відтворювати цілісну картину промовленого…

    Якби там не було, як співає Тіна Кароль, здатися я завжди встигну, тому рівно о другій годині дня, я вже сиділа в кабінеті Лисенка Андрія Яковича, і уважно слухала його монолог. Дивлячись на Лисенка, я дала б йому років сорок, хоча можливо йому і менше, зараз вік і зовнішній вигляд зовсім не сумісні речі, як сирі яйця і мікрохвильова піч. Такий собі а-ля Джейсон Стетхем місцевого розливу, взагалі-то на любителя! Одяг у директора підприємства був занадто пафосний: сині класичні брюки, коричневі туфлі із шкіри крокодила, розова сорочка розстебнута на три ґудзики та синій смарт-годинник на лівій руці, що контролює сон, рухи, тиск та серцевий ритм свого хазяїна.

   Директор підприємства вирішив діяти за принципом: не підмажеш – не поїдеш, і тому вирішив спочатку нагодувати своїх австрійських гостей – Шульца та Фішера, а вже потім приступити до обговорення довгоочікуваного контракту.

     Лисенко обрав один із затишніших ресторанів міста, що знаходиться в самому серці Одеси, на блюда теж не поскупився, обравши цілий ряд делікатесів: форшмак із дунайки з соусом айомі, рапани у вершковому соусі, стейки ті-боун…Але мені, як перекладачу довелося смакувати лише своєю слиною, оскільки мій рот не закривався, постійно перекладаючи діалоги гостей. Спочатку було нескладно, австрійці спілкувалися з паном Лисенко на відволікаючі теми, то про місто вальсів – Вену, то про пам’ятки Одеси, але поступово перейшли до умов співпраці, і тут я відчула справжню спеку!!! Я вважала, що мій рівень англійської мови був достатньо високий, але зараз відчувала повний вакуум в голові. Мої мізки працювали із страшенною інтенсивністю, взагалі я викручувалася як могла, постійно щось говорячи, іноді навіть не те, що казали присутні чоловіки…