Глава 5

1.Теплими бувають не лише чай, рукавиці, ковдра…Теплим буває все – розмови, погляди, листи, люди…це те особливе відчуття, яке дає нам сили жити, вірити, мріяти, любити!

Я знаю, що із прийняттям певного рішення, змінюється подальша наша доля, і саме тому, я відважилася на рішучі кроки! В першу чергу, я дійшла консенсусу зі своєю мамою, запросивши її до себе в Одесу, щоб вона на власні очі переконалася в тому, що зі мною все гаразд і мені нічого не загрожує. Адже тепер я мешкаю хоч і тимчасово, але в своїй двокімнатній квартирі, майже в центрі міста, маю постійну добре оплачувану роботу! В свою чарівну квартирку, розташовану на вулиці Базарній, я потрапляю одразу ж з вулиці, вона наче схована в арці старого триповерхового будинку з горищем. Квартира дуже затишна, проте до неї прийшлося трохи звикати. Мій підопічний, французький бульдог на ім’я Білл, першої ночі мене страшенно налякав, він храпів на весь дім так, наче справжній ста п’ятдесяти кілограмовий чоловік! Проте слід віддати належне, що собака ну дуже кмітлива, хоч із своїми примхами, але мені не дошкуляє, ми одразу ж з ним дійшли згоди, що він не буде залазити до мене у ліжко спати, а я його не гладитиму по спині. А на ранок мене «приємно» здивувала страшенна вібрація стін, наче пройшли хвилі п’ятибального землетрусу, хоча насправді це відбувається постійно із-за старої конструкції будинку, оскільки за стінами моєї кімнати знаходиться юридичний ліцей, і ці «поштовхи землетрусу» створюють його відвідувачі!

Останні два дні я відчувала себе, наче фонд державного бюджету, який кожен посадовець «при зв’язках» намагався обернути на власну користь. Так, апеляційний розгляд скарги Олега Петровича пройшов не на користь Томаса, оскільки ухвалу суду першої інстанції залишили без змін і вже оскарженню вона не підлягала. Тому Петров постійно викликав мене для перемовин із Томасом. Мені було поставлене завдання: зв’язатися по скайпу із рідним братом Томаса – Йоостом, щоб той здійснив переведення коштів на рахунок Томаса для внесення ним застави, що є однією з умов звільнення з-під варти. Йоост спочатку категорично відмовився допомагати і лише після багаторазових спроб-умовлянь, голландець виконав моє (наше) прохання!

Співробітник поліції Дмитро також не давав про себе забути. Кожного вечора, після закінчення робочого дня, він перехоплював мене на зупинці і віз додому на машині на синіх номерах. Сьогоднішній вечір не став винятком, він протягнув мені флешку і наказав її, а вірніше, записані на ній відеофайли, уважно передивитися.

Вигулявши Білла у Кіровському парку, чи як показує 2Гіс – у Старобазарному сквері, я відчула страшенний озноб. Нервовий стрес і вірусні інфекції зробили з мене не дуже апетитну страву – «Оселедець під шубою». Я залізла під ковдру, ввімкнула службовий ноутбук (який Цоєв мені дав для виконання роботи поза межами бюро) і відкрила файли, що були на флешці поліцейського. Переглянувши їх, мене ще більше почало трусити. На відео Томас розмовляв з молодими дівчатами… російською мовою і про роботу повією!!! Ні, це неможливо! Але кожного разу передивляючись відео, я переконувалася в тому, що це саме Він – Томас Вілларт…Висока температура та головний біль повністю заблокували потік думок, наче автомобільні затори у час пік, тому не змогла у повній мірі сформувати об’єктивну оцінку поведінки Томаса.

Всю ніч мені снилася якась маячня, і прийдешній ранок я зустріла із відчуттям гострого скла у горлі, оскільки ковтнути слину для мене було рівнозначним тим тортурам, що описані в Стамбульскому протоколі.

Телефон без перестанку грав «Clasical gas» Ванеси Мей, що свідчив про надмірну нетерплячість мого шефа. О, сьогодні ж тільки п’ятниця, чи вже нарешті?! Настроївши свій голос під внутрішній камертон, я відповіла чи вірніше прогарчала, як Білл:

 – Вітаю!

– Діана, що сталося? Ти чому відсутня на робочому місці? – верещав в трубку мій злісний бос.

– Мені дуже прикро, Вадиме Вікторовичу, –  прокашлялася я, – Але, я не зможу сьогодні прийти на роботу, бо захворіла!

– Якщо ти не хочеш втратити роботу, чекаю тебе протягом години! – швидко прокричав шеф і відключився.

         Реалії великого міста і приватних фірм, на роботу приймаються безсмертні працівники! Ледве вставши з ліжка, попрямувала у ванну кімнату. Із дзеркала на мене дивилося щось схоже на чупакабру в моїй подобі, але хвилини безповоротно зникали, як вода в пісок, і тому часу на милування собою зовсім не лишалося! Зібравшись за п'ятнадцять хвилин, я вибігла з собакою на «щоранковий ритуал» в сквер і по дорозі поповнила рахунки аптек, скупивши тонну «дієвих», на думку рекламних агентів, ліків.

         За півтори години я вже червоніла в кабінеті шефа не стільки від сорому, скільки від високої температури і вислуховувала, яка ми вся безпринципова молодь, що живе за рахунок інших і т.д. і т.п. Побачивши мій нульовий опір, Вадим Вікторович одразу ж здувся, як повітряна кулька.

 – Добре, Діана! Виконаєш термінове завдання і можеш бути вільна, лікуйся! Але візьмеш із собою додому сертифікати на електротехнічне обладнання, їх необхідно перекласти з англійської мови на російську і в понеділок вранці віддати замовнику.

         Ранок у шефа не задався, бо всі працівники, як на зло, не з’явилися в бюро по різним об’єктивним причинам. Хоч на календарі вже сьоме березня, а в місті ще досі лютує зима, лякає не стільки міцними морозами і снігом, як довготриваючою ожеледицею. Емма Михайлівна, нині моя вже подруга, вчора ввечері вертаючись додому, відчула себе справжньою чемпіонкою фігурного катання на вулицях Одеси, і здійснивши невдалий стрибок «фліп», одержала травму тазостегнового суглоба. Її ровесниця, (так мені здалося на перший погляд!), Олена Вітольдівна одразу ж звільнилася після мого призначення, оскільки переїхала до своєї доньки в Ізраїль на постійне місце проживання і тому лишалися ще два хлопці, які також були відсутні на робочих місцях того шаленого ранку! Рижий Юра, колега по цеху, вранці втрапив у дорожньо-транспортну пригоду, зачепивши «беху» духовного отця Андрія і застряг у спокуті гріхів. Другий молодий хлопець був у службовому відрядженні, здається його звати Роман! Невже я його запам’ятала?! Так досить дивне явище для перекладача, у якого пам'ять повинна бути одна з найкращих, але нічого не вдієш! Імена чоловіків і дні народження я ніяк не можу запам’ятати, навіть своїх рідних! Ось такий я феномен, чи краще феновумен! І тому, коли шеф почув, що і мене не буде, його люті не було меж! Адже термінових замовлень була величезна кількість, а робити їх не було кому! А якщо зробити із запізненням, то досить дорого буде коштувати для репутації фірми!