Глава 4

1. Ми не запам’ятовуємо дні, ми запам’ятовуємо моменти.

Пройшло майже десять днів з того часу, як слідчий суддя ухвалив рішення, яким обрав для Томаса запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із правом внесення застави у розмірі п’ятсот тисяч гривень. Як на мене, це досить висока сума, навіть для іноземця-лікаря. Його захисник – адвокат Петров продовжував боротьбу за свободу свого клієнта, направляючи постійно скарги в усі можливі інстанції.

Як відомо, довіра – це не сліпа довірливість, слід бути прозорливим, відчувати, хто з тобою поруч, з ким маєш справу, передбачати, а то й можливо прогнозувати обставини. Але разом з цим, я до останнього вірила в те, що Томас невинний, саме заради цього я залишилися в Одесі – щоб з’ясувати істину в  даній справі.

         Одеса, як чорний ящик із програми «Поле чудес», ніколи не знаєш, де виграєш, а де втратиш…

Наближався час закінчення дії моєї санаторно-курортної путівки, коли  я буду змушена виселитися з цього чарівного місця, де мені так і не вдалося по-справжньому оздоровитися. Я набрала номер ріелтора, який був вказаний  на відомому сайті сервісі оголошень з приводу оренди квартири на «Черемушках». Жіночий голос так впевнено мене переконав в тому, що слід одразу ж скинути їй аванс у розмірі 20% відсотків від вартості оренди квартири, оскільки бажаючих дуже велика кількість, а квартира лише одна і дуже класна, в ній є усі зручності: пральна машина, бойлер, газова плита, холодильник, кондиціонер (зимою так потрібний!) та ін., і саме головне, що в престижному районі і по дуже привабливій ціні, а у випадку відсутності передоплати я просто змарную час, оскільки в мене на очах її можуть перехопити інші, як кажуть: хто перший встав – того й капці, хто перший заплатив – того й житло!

Враховуючи те, що я вже півмісяця пропрацювала  в бюро «Трансліон» і мені у якості гонорару кинули вже приємну суму на банківську карту, я зайшла на телефоні до інтернет-банку, щоб оплатити відповідну суму за квартиру,  але є вищі сили… Програма заглючила, вибивало постійно помилку при оплаті, а тут ще й дзвінок від шефа – Вадима Вікторовича.

 – Діана, вітаю! Терміново необхідно перекласти документ, який скинув тобі на «мило» - швидко промовив керівник бюро.

– Зрозуміла. Скільки в мене є часу? – без особливого ентузіазму спитала я.

– Година, там невеличкий документ, вважаю проблем виникнути не повинно.

Таким чином, я переключилися із маклерських справ на переклад медичної довідки, яка потребувала від мене повної сконцентрованості уваги, і про квартиру я благополучно забула.

Ввечері, прямуючи на зупинку і подумки готуючись влізти в повну маршрутку, як оселедець в діжку, я почула чоловічий голос:

– Діана Сергіївна, Вас підвезти додому? – за кермом темно-синього автомобіля «Фольксваген Поло» сидів знайомий вже мені співробітник поліції Дмитро.

– Ні, дякую, - відчувши неприємний холод всередині тіла, відповіла я.

– Для чого це геройство, сідай! Солдат дитини не образить, - пошуткував він, продовжуючи їхати за мною.

Виходу немає, як у метрополітені, згадалася мені відома пісня чомусь, все одно ж не відчепиться, йому явно щось треба від мене.

В салоні авто Дмитра на відміну від «ауді» Петрова стояв стійкий запах міцних цигарок, який перебивав солодкий аромат освіжувача повітря «Яблука» та із динаміків магнітоли голосно лунала пісня Монатіка «..ищу себе проблем на голову, я так воспитан, душа ловит ритм…». Я з насторогою спитала:

– Яким чином опинився тут? В справах чи так?

– І в справах, і так… - відповів Діма, - а чого ти не звернулася із заявою про крадіжку телефона? Може як раз би і знайшли, нам потрібні показники в роботі – почав здалека він.

По дорозі, як типовий одесит, які обожнюють поговорити, Дмитро розповідав про погоду, про проблеми міста, а також про переваги і недоліки роботи поліцейського, ніби їхня робота - це свого роду «біла кістка», «привілейована служба» - у будь-який час можна нагріти собі чашку чаю, завжди у теплі. З однієї сторони як «у будці», є дах над головою, стабільна «хавка», плюс-мінус певні гарантії, але з іншої – маленька зарплата, як для великого міста, купа нервів…

– Але ти ж не дерево, завжди маєш можливість змінити своє місцезнаходження, у тому числі й роботу! Адже кожен день дарує нам величезну кількість можливостей, і їх необхідно вчасно помічати і використовувати… – замислившись, промовила я. – Здається в давньогрецькій міфології був такий персонаж Кайрос – бог сприятливої миті, він настає несподівано і тому його важко зловити і використати, але при цьому він звертає увагу людини саме тоді, коли необхідно діяти, щоб досягти успіху. Я, наприклад, відчула, що в мене нещодавно така мить настала! Я вирішила для себе, що час щось змінити, зокрема залишитися в Одесі і спробувати свої сили у великому місті (про свої справжні мотиви я звісно вголос не сказала!). Як раз сьогодні я розпочала вже пошук квартири і мала скинути передоплату, щоб її подивитися, але так склалися обставини, що я цього не встигла зробити, і мабуть вже цю квартиру зайняли інші люди, оскільки ріелтор повідомила, що дуже багато бажаючих на неї…