Епілог

Ми знайшли одне одного і вже не відпустимо ніколи.
Безповоротно кохаємо до запаморочення, до безумства, до тремтіння і до мурах на шкірі.
На двох розділяємо один світ і одну долю...
Відтепер живемо і дихаємо тільки разом...
Навіки твій С. (Світ) & назавжди твоя Л. (Любов)

(записка-клятва, написана нами в день весілля, в небесній височині)

Ліна

Минуло два тижні

Такого шаленства і безумства наша Вінниця, мабуть, ще не бачила. Хто б міг подумати, що ми з Семом захочемо одружитись в небі на аеростаті!

Не розуміли цього і рідні, а особливо батьки. Стас був одним із небагатьох, хто розділяв подібне дивацтво. Він взагалі дуже зрадів, коли я нарешті повернулась до його брата і навіть відверто заявив, що саме я, знову змусила Сема стати «нормальною людиною», а потім міцно обійняв, подякувавши за це. Ну і ще були звичайно Дем з Риною. Вони також нас підтримали, підкресливши, що божевілля в нас обох в крові. Хіба з таким твердженням можна сперечатись? Ми і не стали.

Не можу сказати, кому саме з нас двох прийшла в голову подібна думка про повітряні кулі, але те, що в нас будуть прекрасні фотографії, не сумнівається ніхто. Нажахаємо соціальні мережі своїм безумством! Так, ми знову за своє...

Небо заполонили ці різнокольорові величезні шари, спеціально замовлені для найвідчайдушніших гостей, котрі побажають підійнятись ввись. Звичайно, всі прикріплені до землі, і як нам пояснили ще раніше, максимальна висота на яку може підійнятись прив’язаний аеростат – 30 метрів. Але то тільки для гостей, ми ж з Семом після реєстрації шлюбу, на цьому не зупинимось і висадивши всіх, утечемо ввись туди до самих хмар. Бо мені інтересно, чи там в тій небесній височині поцілунки будуть такі ж солодкі, як і на землі. Потрібно обов’язково вгамувати цю цікавість...

Сем підозріливо вп’явся в моє обличчя цими своїми очима небесної блакиті і навіть з розумінням усміхнувся. Іноді я дійсно вірю, що він вміє читати думки, а як же інакше пояснити ось таку поведінку. Чи може усвідомлює, що я знову ні про що крім нього думати не можу. Хоча ні, існує ще Єва. Тепер біля неї нарешті двоє батьків, які люблять її до безумства. Та щей новий дідусь з бабусею раптово з'явились і хоча остання зовсім не зраділа цьому несподіваному статусу, проте внучку одразу полюбила.

Взагалі, батьки Сема зустріли мене якось дивно, аж занадто тепло, що на них зовсім не схоже, та ще й обіймали так, наче я їм рідна (приблизно як Стас). Навіть повідомили, що я краща з усіх, нічого не зрозуміла з тієї заяви, але зізнаюсь чесно, і не старалась.

Що стосується народження Єви, то Сем, як істинний джентльмен, не став їм розповідати справжню версію, лиш повідомив, що так склались обставини і нічиєї вини в цій історії нема. Ми розійшлись через непорозуміння і тому дівчинка росла зі мною, а коли він дізнався - вирішив повернути нас обох.

Ну скажу я, побрехенька так собі (без особливої фантазії), але їм цього було достатньо.

А от мій батько дізнавшись про Семове батьківство, знову розлютився і вкотре пожалкував, що тоді не змусив його відповісти за свій вчинок. Бо ж переконаний, що Сем вже давно прийняв би «правильне рішення». Саме так і виразився. А якби і не зміг, то він його б завзято «підштовхнув» до цього. Проте, йому довелось заспокоїтись і змиритись зі всім, бо ж ми вже і так вирішили одружитись.

Як виявилось, наше кохання, пройшовши стільки випробувань, знайшло втілення в милій донечці-красунечці, ставши для обох ще одним сенсом. Що стосується Сема, то батьківство на нього звалилось занадто несподівано, але він виявився досить стійким і вправним татусиком. Так завзято бавиться з донечкою, навіть не боїться залишатись з нею наодинці, як більшість новоспечених батьків.

Звичайно, жаль, що він не зміг пройти зі мною весь той шлях від її народження, але в нас ще досить багато часу і різних подібних планів. Як я колись і писала в тому листі в майбутнє, з такими темпами, наш будинок скоро переповниться дитячим сміхом. Я тоді не сумнівалась в цьому і зараз також.

Ну от, мій замріяний вигляд, знову змусив коханого посміхнутись. Точно розсекретив шалені плани на майбутнє... хитрющий!

А ту весільну сукню, з вітрини магазину, про яку я довго мріяла, так і не одягла, бо як виявилось, вона давно вийшла з моди! Здається, вже повністю отямилась, ставши тою колишньою Ліною, адже знову так само дико слідкую за всіма модними тенденціями. От і ці туфлі на височезних підборах, які зараз так нещадно стискують пальці, слугують найкращим тому підтвердженням (хоч мені категорично і забороняли в них лізти в кошик повітряної кулі, але ж хіба може весілля обійтись без нареченої – довелось їм змиритись!). Та і ця нова сукня досить розкішна і красива, я в ній наче королева.

- Так, ви погоджуєтесь стати дружиною чи ні?

О, Боже... я і забула, що ми одружуємось! Так прудко втекла від цієї, нікому непотрібної, завченої напам’ять весільної промови реєстраторки, блукаючи своїми думками.

Зиркнувши на неї, зрозуміла, що та боїться висоти, якось обережно оглядається по боках з нетерпінням очікуючи закінчення нашої дикої церемонії. А я ж також колись думала, що боюсь висоти, а виявилось, боюсь лиш жити без нього...

- Так! Звичайно я згодна! – вигукнула так голосно, що вона аж поморщилась, відволікаючись від своїх страхів.

- Тепер ваша сім’я носитиме прізвище «Власенко»! Можете цілувати наречену.

- Ну нарешті! – нетерпеливо вигукнула я, навіть не хвилюючись, що подумають ті нечисленні гості, які вирішили розділити з нами незабутню мить (бо ж наша святкова корзина помістила аж 10 людей!), та буквально накинулась на новоспеченого ЧОЛОВІКА!

Почулися смішки, знала, що це Дем з Риною потішаються над нами. Але байдуже! Я чекала цілих два з половиною роки, щоб поцілувати свого чоловіка, розділивши з ним одне прізвище!!! До речі, як виявилось, цілуватись з Семом однаково приємно кругом: що на землі, що високо в небі.