Розділ 37

Ти - головна героїня мого життя. Не зміг встояти перед твоїми чарами, ти заволоділа всім: думками, серцем, душею, тілом. Підкорила своїй волі. Спіймала в свої тенета. Засліпила. Тому тепер мусиш стати моїм поводирем по життю…
Навіки твій С. (Сем і суцільне щастя)

Ліна

Йти на роботу, після того як Сем викупив крамницю, було трохи боязко. Але попри всі погрози, вчора він тут так і не з’явився. Цілий день просиділа наче на голках, чекаючи його появи, так і не дочекалась. Розуміла, що працювати з ним точно не зможу, тому потрібно все владнати з тим переобліком, та влаштовуватись на нову роботу. Не триматиме ж він мене тут силою.

Взагалі було незрозуміло, чому він так раптово з’явився, ще й щось дивне верзе, особливо про Єгора. І чудернацьки поводиться: то злиться і погрожує, то дивиться з болем, то взагалі хоче торкнутись. А ця розповідь всевидющим бабцям під під’їздом про зниклу наречену... Добряче заплутав. Якийсь він занадто неадекватний.

Ну а ця вивіска. Ольга! Зітхаю. Навіщо мене добивати? Наче так мало болю завдав. Для чого хизуватись цією новою пасією, вона ж також в нього на довго не затримається. Якщо буде міняти ці вивіски з такою швидкістю, як і своїх дівчат, то мабуть крамниця дуже скоро розориться.

Може все ж він зникне назавжди. Надія мусить жити.

Вкотре застигла перед дверима, дивлячись на цей нестерпний надпис «Квіти від Ольги». Він продовжує мене розчаровувати своїми вчинками. Коли вже думаю, що гірше не буде, показує, що ще далеко не межа. І що ж йому потрібно тепер, коли вже все, здавалось далеко позаду?

Набравши в легені повітря, сміливо ступаю всередину. Людмила радісно блиснула своїми карими очима і це мене вже порадувало, значить в них з моїм сусідом все складається чудово.

Добре хоч я їх так вчасно звела разом, тепер час від часу можу переключати її увагу на ці стосунки, бо ж вона постійно пхає свого носа в мої справи, розпитуючи про цього нового власника Сема і наші відносини. Вона все добре бачила і розуміла, прикидатись, чи відбріхуватись було марно. Спочатку ці одинакові татуювання, потім його поява і такі розв'язні запитання про нову назву з натяком на теперішню коханку. Тільки от вона не розуміла, чому він так злісно налаштований проти мене. Я, до речі, також не можу цього збагнути.

Сьогоднішній день знову провела в нестерпному очікувані його появи. Кожного разу, коли ці двері відчинялись, серце починало бігти стометрівку, а потім вже втихомирювалось і заспокоювалось, приводячи в норму шалене биття. В такому ритмі і пройшов майже весь день. Під вечір забрала доньку з дитячого садочка, та знову повернулась в крамницю вже з нею, адже сьогодні в Люди з Женею заплановане побачення, тому магазин зачиняю я.

Посадила Єву за столик та розсипала перед нею улюблені іграшки, тепер вона може радісно гратись ними годинами. Така завзята, якщо щось сподобається, вже неможливо її відірвати. Це дуже полегшує мені життя.

- Ліно, ти впевнена, що дитині тут місце? – раптом запитала напарниця. – Якщо хочеш ми з Женею перенесемо побачення на більш пізню годину.

Відірвавшись від споглядання донечки, усміхнулась подрузі та запевнила, що все добре. Декілька годин вона точно буде забавлятьсь, ну а якщо щось піде не по плану, тоді просто закрию крамницю, нічого страшного не станеться.

- Гаразд, але якщо потрібно, ти телефонуй, я примчу.

Так, в Люди якийсь вроджений інстинкт всіх навколо опікувати, хоч вона і противиться, коли я на це натякаю.

Клієнтів не було, тому знову переключила увагу на свою маленьку принцесу.

Невдовзі прийшов Євген, та повідомив, що купувати квіти для побачення десь в іншому місці, а не в нашій крамниці, було б якось дивно, тому я швидко зібрала йому охайний букет із дрібненьких троянд персикового кольору. Він театрально вручив його своїй супутниці і вони взявшись за руки пішли на побачення. Навіть вийшла на вулицю, на мить залюбувавшись тим наскільки вони гармонійно підходять одне одному. Навіть їхня різниця у зрості здається цілком природньою.

Все ж я непогана сваха. Може навіть перекваліфікуюсь, якщо Сем знову приїде і буде діставати. Усміхаюсь і повертаюсь до доньки.

Раптом почулись гучні вигуки з двору. Це змусило мене відірватись від Євиного цікавого лепетання, а я ж вже майже повністю розібралась в її мові. Йду на цей настирний голос.

- Ми зараз будемо міняти вивіску, - несподівано повідомляють якісь робітники, відчинивши двері крамниці. -  Будь ласка, поки що не виходьте на вулицю в цілях безпеки.

Я лиш ствердно кивнула і чомусь похнюпилась. Як і передбачала, коханки в нього надовго не затримуються. Мабуть, тепер через день буде міняти цю вивіску. Може порадити йому шукати їх з однаковими іменами, чи хоча б чергувати декілька імен, щоб не так затратно було, і людям більш звично. А що, цікава думка.

- Ми все зробили! – невдовзі знову крикнули мені від дверей.

Зітхаю. А цікавість однаково підбирається. Все ж не витримую і йду читати ім’я чергової пасії, та несподівано завмираю: «Квіти від Еві». Втупилась наче розучилась читати. І що це значить?

«Еві»... відразу згадалось дитинство. Це ж тільки мама мене так називала. І про це Сем добре знав. Чого він добивається? То погрожує, то звинувачує, то називає моїм іменем магазин... Якийсь ненормальний.

Йду всередину, адже Єва, хоч і звикла сама себе займати цікавими справами, однаково не любить залишатися на самоті надовго. Хоча здається цього разу донечка і не помітила моєї відсутності. Все ж вона в мене ідеальна дитина. Вкотре усміхаюсь, адже так вважає будь-яка мати, своє дитя завжди найкраще, найрозумніше, найрозвиненіше і ще багато цих най... най... най...

Несподівано мої думки перериває клієнт. Відриваю погляд від доньки і завмираю, бо ж це не клієнт - це Сем! Ми так і застигли одне навпроти одного. Він швидко ковзнув очима по розкладених усюди квітах, та звичайно твердо зупинив погляд на рожевих трояндах. Я чекала продовження, вже і не знала, що буде далі. Зрозуміти щось чи передбачити, було майже неможливо.