Розділ 34

Ти знаєш, а я завжди вірила, що небеса можуть міцно поєднувати людей тут на землі. Ми з тобою вже пов’язані долею навіки. Тому разом пройдемо до кінця визначеного, кимось там наверху шляху, цупко тримаючись одне за одного.
Назавжди твоя Л. (Ліна і людина, що приносить радість)

Сем

Я швидко йшов від неї, та все ніяк не міг повірити в цю нову реальність. Якими ж простаками нас виставили! А ми повелись! Що ж накоїли?! Я ж як той останній бовдур, навіть не став нічого з'ясовувати!

Як же було гірко бачити в її очах біль, і розуміти що вона мені не ворог, і ніколи ворогом не була. Її душа точно так само страждала. Чому я раніше цього всього не побачив? Скільки ж часу вже втрачено. І чи взагалі ще можна щось повернути назад? Та чи захоче вона цього?

Якщо все дійсно так, як я думаю, уб’ю на місці цю стерву Віру! А ще прикидалась такою «овечкою».  Благодійниця...

Люто захлопнувши двері автомобіля, навіть не пристібаючи ремінь безпеки, лечу за відповідями. Я їх однаково сьогодні отримаю! І хтось за це мусить поплатитися!

Швидкість. Байдуже. Думки сплутались. З пам’яті винирнули спогади того доленосного дня. Вкотре вирішував цілу масу організаційних проблем, чим ближче було святкування, тим більше їх виникало.

Потім поїхав в той дім, який планував подарувати їй в день весілля, бо так хотілось створити свій власний світ, де все було б тільки нашим. Постійно уявляв, як переноситиму її через поріг у весільній сукні, наче в якомусь фільмі, щоб сімейне життя почалось ефектно і незабутньо.

Підготовка цього будинку віднімала практично весь час. Потрібно було тримати все під своїм жорстким контролем, інакше до весілля ці робітники б не встигли привести майбутнє сімейне гніздо до ладу. До того ж її вподобання і смаки знав тільки я, в цьому також була заминка, бо ті дизайнери пропонували щось дивне, і все було не те.

Важко зітхаю, згадуючи, як ближче до вечора зателефонувала Віра і якимсь розгубленим голосом повідомила, що мені потрібно негайно приїхати додому, в неї там щось невідкладне було. Чітко пам’ятаю, як здивувався, адже зустрітись можна і десь в місті, де вона живе, але та беззаперечно заявила, що вже чекає мене біля дому. Бажання їхати до неї взагалі не було, тим більше справ ще вистачало, але все ж поїхав. До того ж, той будинок, який я готував нам, знаходиться недалеко.

Мабуть, вона чекала мене на вулиці досить довго, бо добряче замерзла, стоячи на морозі. Тоді вкотре здивувався, що приїхала аж сюди. Вона була якась занадто засмучена і трохи відігрівшись, одразу перейшла до справи, повідомивши, що Ліна, потай від мене, продовжує зустрічатись з колишнім і той навіть поїхав до неї в лікарню. Звичайно я не вірив. Тоді, як доказ своїх слів, вона дістала ті фото, де Ліна з оберемком цих проклятих улюблених рожевих троянд, обіймається з ним, а на інших знімках вони взагалі вже цілувались.

Я все ще не довіряв ні її словам, ні знімкам. Чудово ж усвідомлював, що в них були стосунки, тому можливо то колишні фото. Наче прочитавши ці мої думки, Віра безпощадно порекомендувала уважно придивитись до дати. Що я і зробив, розуміючи, того дня вона відразу з моїх обіймів потрапила в його. Але це однаково не могло бути правдою.

Надія продовжувала жити - фото можна було змонтувати. Дату ж взагалі елементарно змінити. Здається, вона і цей проблиск віри помітила, тому жорстоко заявила, що вони справжні і це не підробка. Навіть заявила щоб обов’язково перевірив, значить була повністю впевнена.

Звичайно, це все мене добряче вибило з колії, проте я не міг ось так легко всьому повірити. А ця відьма тим часом добиваючи, безжалісно заявила, що Ліна однаково до нього повернеться, адже таке міцне почуття як перше кохання, просто так не вбити. Саме тому ці знімки, які вона десь завбачливо дістала (як пояснила, випадково побачила і зняла, щоб відкрити мені очі на підлу брехню), являються найкращим тому підтвердженням. Я тоді навіть не подумав, над тим, чому вона їх раніше не принесла, а чекала декілька тижнів.

Вирішив одразу зателефонувати їй, але Віра хмикнула і заявила, що вони там зараз разом, тому не варто. Не послухав і все ж зателефонував, та вона не відповіла. Рука з тим проклятим телефоном мимоволі опустилась, зароджуючи підозри і викликаючи хвилю люті. Якби ж хотіла, то б зателефонувала сама, і вже навіть не раз, а натомість лиш квапливо перекинулась кількома словами вранці і більше ми не говорили, хоча до цього ж постійно спілкувались ледь не годинами.

Все було якимсь надто дивним і підозріливим. Почав злитись ще більше, накручуючи себе, але не вірив, що вона могла так зі мною вчинити. Вирішив чекати дзвінка. Хоча найкращим виходом було туди поїхати і у всьому розібратись. Проте спочатку слід вгамувати лють, щоб не накоїти дурниць, які потім буде важко виправити.

Вирішив їхати  вранці, кинувши низку справ, яким кінця-краю нема! До того ж ще слід добряче придивитись до тих фотографій, не можна ж псувати стосунки недовірою. Може вранці з’явиться якесь логічне пояснення, бо ж той славнозвісний ранок завжди мудріший, всі постійно про це торочать. Ну а поки, що потрібно було спробувати відволіктись від всього, позбутись нестерпних думок. Алкоголь завжди допомагає в таких випадках забутись. Тим більше, Віра вже завбачливо принесла з бару пляшку улюбленого віскі. Здивувався, досі пам’ятає, що люблю.

Захопивши пляшку та знімки, мовчки пішов в свою кімнату, спробувавши відірватись від цієї реальності. Хоч і продовжував вважати все маячнею, проте думати більше не хотілось. Хіба можна взагалі в таке повірити, коли це не вкладається в голові?!

Невдовзі туди прийшла і Віра, а я вже був добряче п’яний. Навіть здивовано зиркнув на пляшку, здається випив небагато. Звабливо запропонувала залишитись, на що, я лиш роздратовано фиркнув, та прогнав геть. Взагалі думав, вона вже давно зникла звідси. І що це за несподівана увага до мене, сама ж кинула, розірвавши стосунки, які продовжувались роками. В голові все переплуталось, навіть не міг порахувати ті роки. І чомусь все навколо заволікало туманом, а повіки стали такими важкими. Кинувши ту випивку, повалився на ліжко в забутті.