Розділ 30

Хочу міцно приклеїтись до тебе, щоб бути поруч завжди та постійно бачити в твоїх очах відображення нового світанку, вогнів вечірнього міста, полум’я бажання і звичайно ж себе... Бо ніхто навіть не здогадується, як безумно ти мені потрібен.
Назавжди твоя Л. (Ліна і лазівка в країну мрій)

Сем

Як зазвичай, новий ранок зустрів нестерпним головним болем. Все ж перестарався напередодні з цим забуттям. Думка кинути пити, в такі моменти стає все більш привабливою.

Не без зусиль дістався кухні. Накинувся на воду. Поволі присів, відчуваючи легке запаморочення. Погляд зупинився на напівпорожніх пляшках. Аж поморщився. Зрозуміло, чому так нестерпно. Мабуть, забуття йшло дуже повільно, а я його ще й урізноманітнити хотів, змішуючи це все.

Раптом вранішню тишу квартири нещадно розірвав гучний дзвінок, викликаючи нову хвилю головного болю.

Ну що серйозно? З самого рання! Ну кого це могло принести? Згадую, як Дем говорив, що зайде. Ну чому ж так рано? А цей дзвін все лунає і лунає. Ну для чого так робити? Здається, він і не планує забирати руку з тієї проклятої кнопки. Це змусило мене пришвидшитись, щоб нарешті припинити нестерпне знущання з моєї голови.

Різко відчиняю двері, приготувавшись виплеснути на друга всі негативні емоції, але замість нього там стоїть мати зі злісним виглядом. Це вкотре змусило безсило поморщитись.

Ну звичайно, а хіба можна було чекати, що після вчорашнього знайомства з моєю новою безпринципною і такою "розкутою" пасією, вона залишить все як є.

Без будь-яких привітань пройшла повз і попрямувала на кухню. Зітхаю, розуміючи, що попереду чекає ціла лекція, адже вона зараз ще й помітить всі ті пляшки...

Для матерів, мабуть, не існує такого віку, коли вони перестають контролювати дітей і байдуже, що сину вже двадцять дев'ять! Дивлюсь на її рішучий вигляд, розуміючи, що проповідь точно короткою не буде.

- Ну і як довго ще це буде продовжуватись? – вона люто обвела руками навколо, показуючи в якому гадючнику я живу.

Можна було б запропонувати їй тут прибратись, але щось не хотілось злити ще більше, бо різке підвищення тону голосу, викличе новий головний біль. Добре ж знаю її відношення до прибирання та іншої жіночої роботи, адже вдома за неї все робить домробітниця.

- Мам, все добре!

- Я вчора бачила наскільки! – її голос вже перейшов гранично допустимий для мене звуковий бар’єр. – А сьогодні ти ще більше мене в цьому впевнив.

- Заспокойся. Якщо ти зараз натякаєш на Олю, то ми вчора з нею розстались.

Я чітко бачив з яким полегшенням вона видихнула після моєї заяви. Зрозуміло, що та дівка ніяким батькам би не сподобалась, особливо після того, як напилась і почала витворяти казна-що.

- Ти знаєш, — нарешті її голос трохи притих, — а та твоя Ліна, на фоні всіх цих теперішніх, виглядає не так вже і погано.

Так, вона їм ніколи не подобалась, саме тому я так довго і відтягував їхнє знайомство. Хотіли бачити поруч зі мною якусь дівчину з нашого оточення, от як, наприклад, ту вчорашню супутницю Стаса. Здається, мій братик йде у них на поводу, такий слухняний.

Звичайно Ліна тоді їм здавалась зовсім недостойною мене, але вже зараз, порівнявши її з моїми нинішніми подружками «на одну ніч», вони оцінили її. Хоча і тоді їм довелось поволі звикнутись з думкою про наше одруження, бо я був налаштований категорично. Проте, його так і не відбулось, а тепер вже пізно думати про таке.

- Сем, перестань пиячити! – раптово прикрикнула мати, знову змусивши поморщитись від болю.

І почалась проповідь, яку я практично не слухав, намагаючись вгамувати ці страждання. Може так напиваючись і борючись з болем, я відриваюсь від нестерпних думок? Треба буде подумати над цим на тверезу голову.

Десь через пів години лекція нарешті закінчилась, мама здалась помітивши, що мені байдуже до її слів. Але все ж спробувала під кінець залякати, заявивши, що разом з батьком відправлять мене лікувати від алкогольної залежності. Чомусь навіть стало смішно, але стримався, щоб ця проповідь не затягнулась ще на довше.

Нарешті вона пішла, безнадійно грюкнувши дверима, а я навіть видихнув з полегшенням. Мабуть, в майбутньому потрібно бути більш обережним з появою в тих місцях, де вони також з’являються з батьком. Ну і ще ховати пляшки, після такого нічного забуття. Збезсилено перевів погляд на стіл, розуміючи, що вже точно потрібно прибратись. Може тут і таргани завелись.

Раптом думки перервав новий гість, який вже давно взяв за звичку заходити не те, що без запрошення, а навіть без стуку.

- Сеееем! – роздратовано заволав Дем’ян майже з порогу. - Дні минають, а картина не міняється, так?!

Мабуть, зговорились там всі. Виводять по черзі з самого ранку! Кинув оком на годинник, здивовано відмітивши, що вже майже обід. Значить не зовсім зранку, все ж трохи помилували мою бідолашну персону.

- Ти знову за своє?! – люто накинувся друг. – Я ж минулого разу ледь витяг тебе з цього всього!

Чергова проповідь до якої мені байдуже. Минулого разу, це коли вона мене кинула за два тижні до нашого весілля, тоді дійсно було все аж так погано. Але пережив поволі, майже прийшов до тями, якщо не рахувати ось таких періодичних загулів в пошуках забуття і нових жертв, яким ніяк не вдається випалити з душі ту стерву Ліну, поставивши хрест на її місці.

- Сем, а коли ти востаннє був на роботі?

Знову вкрадливий голос Дема вивів мене з цих роздумів. В пошуках відповіді гарячково починаю згадувати й усвідомлюю, що не пам’ятаю. Здається, ця розгубленість зобразилась на обличчі, бо друг знову говорив тим самим скритним тоном.

- Ти хочеш втратити фірму?

Ні, цього не станеться, замість себе я ж залишив надійного помічника. Але навіть найвідданішого управителя час від часу потрібно контролювати, це мені прекрасно відомо.

- Сьогодні з’їжджу туди, — пообіцяв не так йому, як собі, розуміючи, що дійсно можу втратити бізнес, якщо продовжу в такому ж дусі.