Розділ 29

Якщо мені скажуть описати своє кохання до тебе, я не зможу цього зробити. Як говорив хтось із відомих: описати таке почуття може лиш той, хто мало любить, а я ж кохаю тебе до безкінечності…
Навіки твій С. (Сем і стежка до щастя)

Сем

Ці всі дні, як правило, такі схожі між собою, одноманітні й непримітні. Давно заплутався в них. Але потроху взяв себе в руки та поволі прийшов до тями, знаючи, що потрібно йти на святкування народження малюка, якого я, найкращий друг Дема, ще навіть не бачив.

В двері подзвонили, і я вже знав хто там – моя сьогоднішня супутниця Оля. Так, довелось запам’ятати її ім’я, чого раніше ніколи навіть і не пробував робити. Відчиняю, і не вірячи своїм очам, завмираю (що взагалі буває вкрай рідко).

- Я ж сказав тобі одягнутись трохи скромніше, а ти вирядилась як остання… - поморщився.

Це декольте ледь не до пупка, спина повністю оголена аж до… а про довжину цієї дивної сукні-пояса я вже взагалі мовчу. Нервово стулив повіки.. І де це взагалі можна було дістати настільки вульгарне вбрання?  Таке враження, що зібралась не на святкування народження малюка, а на якусь вечірку по зйому.

І що подумають гості Дема, побачивши її? Що я вже опустився аж так низько, і "знімаю" цих дівок десь на окружній. Вкотре поморщився від своїх міркувань. Хоча... я ж так і не пригадав де її «виловив».

- Годі, йдемо переодягатись! - заявив не приховуючи роздратування.

А вона лиш мило стояла, змахуючи віями, ніби нічого не розуміла.

Різко схопивши її за руку, веду в найближчу крамницю, добре хоч біля мого дому їх безліч. Залітаю в двері першого магазину, ловлячи на собі здивовані погляди покупців і продавців, уявивши приблизну реакцію гостей Дем’яна. І що вона собі думала так виряджаючись?

Схопивши першу-ліпшу максимально закриту сукню, віддаю своїй супутниці й відправляю переодягатись в примірочну. Вона аж знітилась, явно розчарована моїм вибором, та мені байдуже. З’явилась через декілька хвилин з пригніченим виглядом. Уважно роздивився її, наче більш-менш нормально, вже хоч трохи стриманіше.

Дорогою до заміського дому Дем’яна, куди вони з дружиною переїхали одразу після одруження, почав осмислювати теперішнє життя, кидаючи грізні позирки на свою супутницю. Чомусь тепер, на тверезу голову, вона здавалась аж надто вульгарною і недостойною. Яка там фурія, яка королева? Вкотре скривився від своїх думок.

І що я дійсно роблю зі своїм життям? Шукаючи в темряві ночей клубами і барами цих, як в п’яному маренні здається «королев», а на ранок вони всі як одна перетворюються з легкодоступної здобичі в непотріб. Це ж не ті перемоги, якими можна гордитись! І ця чергова краля збоку, явне тому підтвердження.

Вкотре зажмурююсь і згадавши, що за кермом, зосереджуючь на дорозі. На цьому святкуванні скоріше за все й та стерва Ліна буде, адже вона найкраща подруга Віринеї. Саме тому й везу цю… стильну дівчину (вкотре окинув її зневажливим поглядом) з собою. Щоб не думала, що в мене нікого немає.

Цікаво з ким вона цього разу приїде, знову з тим самим Євгеном, що й декілька років тому, чи вже знайшла собі нового дурня?

Згадавши її, пошкодував, що везу цю Олю, потрібно було краще підготуватись, вибрати якусь більш ефектну дівчину. Вже пізно. Проте якщо добре придивитись, то ця також так нічого… особливо в прикритій сукні.Знову зміряв її очима, ковзнувши оцінюючим поглядом. Вона помітила це і враз розпливлась в усмішці, уявляючи, що втрачаю голову від неї. Нехай помріє.

Невдовзі прибули. З ностальгією провів поглядом свій особняк, звідки кілька років назад з’їхав, перебравшись в місто. Ми з Демом росли поруч. З раннього дитинства подружились і завжди вважались найкращими друзями. А тепер вже й не знаю.

Витяг із заднього сидіння величезного ведмедя та дитячий автомобіль, в якому малюк зможе кататись коли трішки підросте. Віддав супутниці м’яку іграшку, а сам взяв авто.

Зайшовши всередину будинку, обвів поглядом всіх навколо, шукаючи очима її. Не знайшов, натомість помітив винуватців цього всього дійства. Молоді батьки обнімаючись стояли біля цілої гори подарунків та невтомно приймали вітання від гостей. Ми з ... Олею (згадав!) також стали в цю чергу, щоб їх привітати.

Дем’ян, здається, не очікував мене побачити. Невже дійсно думає, що я зміг би проігнорувати таку важливу подію його життя? Хоча відповідь, я і так добре знав, вона чітко читалась у виразі його обличчя.

Вручивши їм подарунки, одразу відрекомендував свою супутницю. Дем навіть оком не повів, а Нея навпаки, незадоволено зміряла її поглядом, та швидко взяла себе в руки та навіть усміхнулась.

- А де ж ваш малюк? – здивовано запитую, вкотре озираючись навколо.

- Мирно спить у своїй кімнаті, - почала спокійно пояснювати молода матуся. - Хіба можна новонароджене дитя виносити до стількох гостей?!

Навіть розчарувався, хотілось побачити на кого малюк схожий. Здається, Дем прочитав це у моєму похмурому погляді.

- Ходімо, покажу тобі сина.

Він похапцем поцілував Рину в щоку, наче хотів цим поцілунком запевнити, що дуже скоро повернеться і ми пішли, залишивши дівчат. Я навіть не подумав, чим там буде займатись моя сьогоднішня супутниця серед безлічі незнайомих їй людей.

Планування цього будинку, було мені прекрасно відомо. Все дитинство ми проводили граючись то тут, то в мене вдома, тому навіть не здивувався, що дитячу вони організували в колишній ігровій, адже це найсвітліша та найбільша кімната. Мабуть, безмежно люблять своє чадо. Цікаво, як це мати дитину і любити її?

Дем жестом показав мені поводитись максимально тихо, зробив висновок, що дитя спало. Підвів поближче до колиски, завішаної балдахіном з білих і блакитних вуалей. Дивуюсь цьому, це ж здається хлопчик, а вони тут прикрашають йому все... Гаразд, їхній син - їхні справи.

Обережно розгорнувши ті вуалі, Дем’ян вказав на спляче немовля. Воно було таке маленьке, аж крихітне. З таким навіть страшно мати справу. Ці мініатюрні пальці, стиснуті в кулачок, здається, в разів п’ятдесят менші за мою долоню.