Розділ 28

Я придумала одне безумство… Давай і в снах не будемо розлучатись, щоб не втрачати жодної хвилини цього швидкоплинного життя і сповна насолодитись одне одним. Я приходитиму кожної ночі. Чекай, скоро буду…
Назавжди твоя Л. (Ліна і ласка нестримна)

Сем

- Ліна, - несвідомо, наче в гарячці, бурмочу одними губами.

Різкий поштовх в плече змушує  зібрати всі сили і розплющити такі важкі повіки, відганяючи рятівне марево.

- Я Оля! – грізно нависла наді мною ця чергова краля, злісно зиркаючи своїми яскравими очима.

Добре хоч ім’я повідомила, сам би точно не згадав.

Як правило, в них не було ні імен, ні облич. Я не знав хто вони і звідки, просто підчіплював їх по клубах, на якихось вечірках, диких гулянках, перебуваючи в такому п’яному стані, що й не описати. Навіть дивувався наступного ранку, коли усвідомлював, що все ж виконував ту місію, задля якої чергова дівка була сюди доставлена.

Вранці прощався з ними назавжди. Хоча траплялись і максимальні причепи. З такими доводилось мати справу по декілька днів та навіть тижнів. Але й це було на краще, бо давало змогу створити ілюзію «прекрасного» життя для соціальних мереж. Адже чомусь сподівався, що вона дивитиметься, слідкуватиме за моїм життям. Хоча й усвідомлюю, що їй однаково.

Поморщившись зі стражденним стоном знову прикриваю повіки, пробуючи пригадати де підчепив цю чергову фальшиву блондинку минулого вечора. Потім несподівано кинув цю затію. Нащо пригадувати? Однаково її й сліду не залишиться в моєму житті. Піде з нього разом з появою сонячного проміння, звільняючи це місце для наступної. Хоча... мабуть, сонце вже давно з’явилось.

Знову не без зусиль розмикаю очі, а вона так само хижо дивиться на мене. Ну чому їй просто не зникнути тихенько з мого життя? Порозважались і годі. Всі залишаються чекати поки сам їх виставлю за двері, все ще сподіваючись на щось. На що можна розраховувати з таким як я? Мій інтерес до них, не більше як спортивний, тому полягає лиш в задоволенні нагальних бажань і потреб не більше.

Дивлюся на неї і чітко усвідомлюю, що вже починаю її забувати. А вона цього не розуміє і стає звабливо усміхатись. Захотілось стерти цей брехливий, облудний вираз з її обличчя. А ще більше бажання було просто випхати за двері квартири, усвідомлюючи, що зачинивши їх, знову навіть імені не згадаю.

Та чомусь вже звик йти життям в розріз зі своїми бажаннями, постійно кидаючи виклик самому собі. Тому раптово притягую цю чергову кралю за потилицю і цілую її пухкі губи, продовжуючи все те, що вчиняв в п’яному марені. Вона зовсім не противилась, хоча й особливого бажання також не бачив.

Чергова бездушна дівка, яких навкруги повнісінько. Вони за красивим фасадом ховають пустоту – всі пусті, корисливі відьми, насититись якими просто неможливо, особливо після тих емоцій, які довелось пережити в минулому.

Невдовзі вона звабливо потягуючись, почала кидати грайливі позирки. Чим лиш вкотре роздратувала.

- Збирайся, розваги закінчилися. – грубо заявляю і йду в душ змити з себе все це, залишивши її сам-на-сам усвідомлювати жорстоку правду. Бо я лиш скористався тим, що вона щедро запропонувала й тепер викидаю зі свого дому як непотріб.

Холодна вода вранці завжди приводить до тями і неабияк бадьорить. Трохи отямившись, виходжу з душу і бачу, що ця дівка ще досі в квартирі.

Ковзнув по ній очима, виказуючи своє невдоволення, на що вона легко усміхнулась і виляючи всіма принадами неквапливо покрокувала до дверей. Ніби ця хода могла допомогти їй тут залишитись. Але я був незворушним – похмура байдужість. Розвернувшись звабливо промовила:

- На столі залишила свій номер. Обов’язково зателефонуй. – надіслала на прощання повітряний поцілунок і зникла за дверима.

Аж поморщився від цього. Чергова причепа. Нічого і не від таких завзятих позбавлявся. Хоча в цьому було й щось нове. Зізнаюсь, їй навіть вдалось трохи здивувати.

Хмикнув, розганяючи ці думки. Ні одна з цих краль не допоможе. Підійшов до вікна, дивлячись, як чергова коханка на одну ніч, зникала з мого життя.

Купив квартиру майже відразу після розставання з Ліною. Знову поморщився згадуючи її. Одразу відігнав це марення. Здається, вже ніхто не зможе витягти ту стерву з моєї душі.

Не зміг знаходитись в заміському будинку, де кожен куток зберігає в собі згадку про неї. Та й не хотілось оскверняти його ось такими от черговими кралями, перетворивши на справжнісінький гадючник, адже то родинний будинок і ми з братом росли в ньому. Тому покупка квартири здалась ідеальним рішенням, до того ж  сюди було набагато легше і швидше добиратись на таксі посеред ночі з черговою «розрадою». Ну, а в особняку тепер живе Стас.

Згадавши про заяву нахабної блондинки, вертаюсь в кімнату і знаходжу на столі клаптик паперу. Як же все продумала, навіть ім’я вказала поруч з номером. На мить застиг, невільно згадались дурнуваті записки, які ми з нею писали одне одному.

Люто зім’явши цей клаптик паперу, викидаю в смітник, відганяючи спогади і йду до бару. З досвіду добре знаю, що чим міцніші напої, тим легше і швидше приходить забуття. Хоч і ранок, проте це не може мені завадити.

Поволі потягуючи міцний віскі, вже складаю план на майбутній вечір. Куди б податись? Де вже давно не був? Янтарна рідина так приємно обпікає горло, рятуючи від нестерпної реальності.

Раптово в квартиру без стуку увірвався Дем’ян, і побачивши цю картину, ще з порогу накинувся з наріканнями:

- Що знову?!

Він обвів все навколо злісним поглядом. Прослідкувавши за його очима, несподівано відмітив, що тут дійсно не було б зайвим прибратись. Може треба було попрохати про це ту сьогоднішню відьму? Чомусь аж пересмикнуло від такої думки. І що це я таке фантазую? Не буде тут ніякої господині.

- Ти знову взявся за своє, – приречено констатував непрошений друг, зробивши як завжди вірний висновок. Зміряв зневажливим поглядом, зупинивши його на склянці, яку я досі міцно стискав у руці. - Чому не на фірмі?