Розділ 27

Ти кардинально змінив моє життя. Показав, як можна кохати без слів просто так, за те, що людина є і вона твоя. Мені так хочеться разом з тобою впасти в небо і ніжитись там в пухнастих, м’якеньких хмаринках.
Назавжди твоя Л. (Ліна і листопад щастя)

Час минав дуже швидко. Єва підростала і постійно радувала новими успіхами. Її перша несвідома усмішка, перші кроки, перші слова. Вона наповнювала моє життя щастям і безмежною радістю. В ній я знову віднайшла давно втрачений сенс, втіху і жагу до життя. Чітко усвідомила, що не чужа посмішка рятує, а рідна, особливо якщо вона «намальована» на обличчі твоєї дитини.

І дійсно, як я і боялась, все ж стала однією із тих божевільних матусь, які на кожному кроці розхвалюють своє чадо, безперервно розповідаючи навіть такі дрібниці, які ніхто не бажає знати. Саме тому Женя майже перестав зі мною спілкуватись, адже всі наші розмови в будь-якому випадку зводились лиш до дочки.

Що стосується Людмили, то вона з більшим ентузіазмом мене вислуховувала, хоча згодом це набридло і їй, тому час від часу просто спілкувалась з такими ж божевільними мамами на дитячому майданчику.

Там взагалі діє принцип хто кого перехвалить і переговорить. В цій нескладній грі майже завжди виходжу переможцем, можливо тому, деякі матусі також вже почали мене уникати. А мені байдуже – я знаю, що моя донечка найкраща в світі і цього достатньо.

Чітко усвідомлюючи, що потрібно щось з цим всім робити, нарешті віддала Єву в дитячий садок, як виявилось туди дітей беруть тільки в півтора року, тому так довго і чекала. Тепер можна було нарешті повноцінно повернутись на роботу, за якою вже безумно засумувала.

Звичайно, коли доня трошки подорослішала, я час від часу виходила підміняти Люду, та ще й постійно оформлювала квіткові композиції на дому, але повноцінно працювати почала тільки після того як донька пішла в садок.

Одразу після цього мого повернення, відновились і нахабні "залицяння" власника крамниці. Причому доходило вже навіть до того, що декілька разів планувала звільнятись, але Люда якось його втихомирювала (ну зрозуміло як!), а мене відмовляла.

Та з кожним новим днем, я все більше впадала у відчай, навіть потай від напарниці почала підшукувати собі нове місце роботи, добре усвідомлюючи, що вона буде цьому противитись. За цей час нам вдалось стати дуже близькими, іноді навіть, здавалось, що вона може бути моєю старшою сестрою.

Похмурість чергового дня несподівано розвіяв дзвінок Віринеї, вона радісно повідомила, що у них з Демом народився довгоочікуваний син і запросила на святкування цієї чудової події.

В нашому житті все настільки швидко змінюється, що я іноді навіть не встигаю за всім вслідкувати, чи може просто не помічаю, повністю поглинена турботою про доньку. От взяти наприклад Рину, здається, ще зовсім недавно ми з нею сиділи в моїй жовтій кімнаті і вона нарікала, що ніяк не може завагітніти. І ось вже народила свого малюка. Цікаво на кого з них двох він схожий?

В радісному передчутті майбутньої поїздки зрозуміла, що потрібно просити допомоги в Євгена. Ні, я вже не змушуватиму його грати роль жениха, мені зараз потрібен лиш водій.

Якось всі ті ігри давно відійшли на другий план, мені вже однаково з ким там Сем і чим займається. Я позбулась навіть нещадних думок про нього. Ну не те щоб зовсім, просто тепер вони мені вже не приносять тих страждань і болю, що колись. Все ж таки той перший зустрічний «коханий» допоміг мені забутись, та ще й як! Рятівник!

Скоріше за все, ця поїздка розкриє мою конспірацію, і Сем дізнається, що в мене є дитина, але вже байдуже.

Було вирішено - ввечері зайду до сусіда вкотре просити про допомогу.

На диво день пройшов пречудово, мабуть, приємна звістка від Рини, зарядила його шаленим позитивом. Навіть зухвалий власник магазину не заявлявся зі своїми нахабними натяками і ласими поглядами.

Забравши Єву з дитячого садочка, повернулась додому. Виконали всі свої звичні домашні обов’язки, побавились вдосталь і вклала її спати. Після цього можна було йти ошелешувати милого сусіда черговим проханням.

Підіймаюсь сходами і несподівано завмираю, помітивши, що відбувається на сходовому майданчику Євгена. Він обіймається з якоюсь жінкою, вони цілуються. Вже хотіла розвернутись, та побігти назад, але він раптом випустив її з обіймів і через декілька секунд та пройшла повз мене.

Підняла на нього приголомшений погляд, а він лиш розплився в посмішці. Підійшла ближче.

- Нова пасія? – також усміхаюсь на всі 32.

- Чергова, - прослідувала швидка відповідь, - ти ж не хочеш...

Відколи в мене народилась Єва і я відмовила йому вкотре, Женя з того тихого сусіда, поволі перетворився на якогось бабія, часто водить сюди різних жінок, причому постійно нових. І де він їх бере? Мабуть, втратив надію повернути колишню дружину і разом з тим порушив цей свій довгий целібат. Хоча навіщо постійно нова, невже не краще знайти якусь одну? Проте що мені до цього?

- Ні, черговою я точно бути не хочу. – хитро усміхаюсь.

Щось він занадто прискіпливо дивиться. Треба вивести його з цих роздумів.

- Навіть на ніч не залишив?

- Ти б тоді не прийшла.

І знову цей самий загадковий погляд. Щось якась занадто дивна в нас розмова, кудись веде не туди. Вже майже забула за чим сюди прийшла.

- Ходімо, - запросила зайти в його ж квартиру і пішла вперед.

Нахабство вищої міри. Він вже, мабуть звик, що я трохи дивакувата. А це він ще не чув мого чергового прохання! Хоча воно вже і не таке дивне як всі попередні. Може я вже старію? Аж поморщилась від такої думки.

Здається, ці міркування треба трохи притримати, бо Євген щось аж надто розгублено зиркає на мене, ніби хоче зрозуміти мету цього приходу. Наче нормальній людині можна вслідкувати за тим, що у мене на думці. А це ж я ще навіть рота не відкривала, бо як таке трапляється, то іноді язик взагалі біжить попереду цих моїх нестримних думок. Все, глибоко вдихнула і заспокоїлась.