Розділ 4

Пізнавши тебе зрозуміла: тепер нікому не віддам! Ти тільки мій!!! А я до останнього подиху буду з тобою, буду ТВОЯ! Бо ти моє все… без тебе навіть дихати не можу… не хочу… й не буду…
Назавжди твоя Л (Ліна і лінія твого життя)

Ми вкотре не могли довго знаходитись в розлуці одне без одного. Тому сидячи на лекціях, зовсім не думала про навчання, практично не сприймала інформацію, так щедро подану викладачем. Подумки переносилась до Сема, витаючи в своїх мріях і фантазіях.

Університетські подруги, неабияк заздрили, навіть не приховуючи цього. Всі навколо бачили наскільки ми з Семом віддані одне одному, як міцно закохані. Він майже щодня привозив мене на навчання і забирав після університету, нестямно цілуючи перед входом. Як таке кохання могло не викликати заздрощів? Мабуть, кожна хотіла б опинитись на моєму місці, особливо якщо хлопець ще й такий красунчик…

Знову усміхнулась своїм помислам, замріяно підпираючи голову, чим викликала чергову порцію гніву викладача. А він і так ціле заняття невдоволено зиркав у мою сторону. Ну що я можу з цим вдіяти? Постаралась взяти себе в руки, але не виходило. Вирішила прогуляти останні пари, адже більше не витримувала катування тим навчанням.

Непомітно діставши телефон з-під зошита написала Сему повідомлення: «Не можу більше без тебе… забери мене звідси». Через декілька секунд прийшла відповідь: «Буду через двадцять хвилин». Мабуть, я йому не даю працювати, але переживе він же сам собі керівник. Усміхаюсь, і вкотре ловлю на собі злий погляд викладача.

Насилу довгоочікуваний дзвінок звільнив від тортур. Накинувши куртку вибігаю у двір. Сема ще немає. А я як завжди не можу вгамувати нетерплячість. Невільно згадалось наше купання в холодній воді, аж поморщилась від цієї згадки, добре хоч наслідків, у вигляді лікарняного ліжка, вдалось уникнути. Хіба можемо думати головою, знаходячись разом? Постійно робимо якісь дурниці і що найдивніше – це шалено подобається обом. Нам імпонує бути навіженими й несамовитими, бо це такими нас зробило кохання.

Зрештою під’їхав Сем і я кинулась до нього. Як завжди, ми обіймались, цілувались та ніяк не могли відірватись одне від одного.

- Які сьогодні плани? – обережно поцікавився він.

Задумалась на хвильку.

- Їдемо в парк на прогулянку.

Запропонувала ось таку собі невинну забавку, сьогодні вибір за мною. Хоча знаючи Сема могла впевнено заявити, що сумувати точно не будемо.

Приблизно через хвилин п'ятнадцять вже були на місці.

Міцно тримаючись за руки, пройшлися під аркою. В мене з обличчя не сходила дурнувата посмішка, це він її викликає, вже одна присутність змушує несвідомо солодко розтягувати губи. Чомусь дуже захотілось покататись на якихось гірках, відчувши себе пустотливим дитям. Шкода, що вони не працюють осіню, проте, що завадить нам повернутись сюди влітку і втілити ці дивакуваті фантазії?

Пройшлися головною алеєю. Я все міцніше притискалась до Сема, наче, його не вистачало. Зненацька на мене налетіла яскраво нафарбована циганка, театрально змахнувши довгою спідницею.

- Давай поворожу. Всю долю розкажу. - наполегливо вигукнула схопивши за передпліччя

- Я й так знаю свою долю, - впевнено усміхнувшись, зиркнула на Сема.

- Ніхто не може знати нічого наперед, - зухвало заявила вона відпускаючи руку, потім без тіні скромності гордо додала : - крім мене звичайно.

Не стрималась, пустивши смішок - її заява добряче розсмішила. Сем міцніше обійняв рукою за плечі, притягуючи до себе та поцілував в маківку.

- Гаразд, - несподівано передумавши простягла їй долоню.

Циганка задоволено прищурилась над рукою, ніби, дійсно могла щось там побачити. Я ж кинула пустотливий погляд на Сема й закотила очі. Здається, його також забавляє дивна ситуація. Тим часом жінка приречено похитала головою і впевнено заявила:

- Не буде ця дорога до щастя легкою. – ефектно витримавши паузу, знову заговорила: - Ви впевнені, що птаха кохання вже у ваших руках, але ні! – зробивши наголос на останньому слові, глянула мені прямо у вічі: - Якщо зможете врятувати одне одного в суцільній темряві, тоді перемога буде за вами, але попереду розчарування і мука!

Люто висмикнула свою долоню з її цупких рук.

- Ви думаєте, я буду за це платити?! – вигукнула з неприхованою злістю.

Циганка навіть здивувалась моєму тону, зрозумівши наскільки категорично я налаштована. А вона ж розраховує отримати плату за надану «послугу».

- Правда не завжди така солодка, як нам того хочеться, - злорадно заявила, продовжуючи свердлити чорними очима.

Сем швидко витяг з кишені купюру, та віддав їй, тільки тоді вона зникла з перед моїх очей. Похнюпилась. Настрій було зіпсовано.

- Ти чого? – легенько обхопив руками моє обличчя і поцілував в кінчик носа, знаючи, що мене таке завжди змушує усміхатись. – Це ж все вигадки. Хіба нам може щось стати на заваді?

Дійсно. І чого це я похнюпилась? Хіба може щось зруйнувати настільки міцні стосунки? Це вже нікому не під силу. Він має рацію. Нарешті щиро усміхнулась та потяглась до його губ, закарбувавши вдячний поцілунок. Тільки він вміє настільки швидко приводити мене до тями, змушуючи радіти кожній миті.

- А в мене є одна ідея. - заінтригував прищурившись.

Широко усміхаюсь, чекаючи продовження.

- Давай зробимо татуювання.

Очі розширились від здивування, але усмішка не сходила з лиця. Вдала, що обдумую пропозицію, хоча поруч з ним думати ні про що не могла, особливо дивлячись в ці красиві очі, проте хай не знає цієї таємниці. І вже через декілька секунд радісно погодилась обхопивши його шию руками. Він підхопив мене та закружив. Від задоволення навіть прикрила очі, розплющивши лиш тоді, коли ноги знову торкнулись асфальтової доріжки.

- Ну ходімо, поки я не передумала. - спокусливо заявила, хоча насправді знала, що не зміню своєї думки - вже хотілось мати те татуювання.