Розділ 49

Розділ 49

«Але я все-таки зла! — подумки гнівалась я, поки всі метушилися навколо пораненого короля Солопія. — Значить, як цілуватися і в коханні зізнаватися, то час у Солвіна є, а як сказати мені два слова перед тим, як піти у своїх шпигунських справах, то передає все це через Його Величність?! Барадулячі ціпки, Солвіне, ти в мене ще заробиш на горіхи, коли наступного разу ми зустрінемося!».

Але добряче позлитися мені не дали, бо на галявині усі почали бігати навколо короля. Маг Кашим заходився махати руками біля грудей Його Величності, затягуючи рану цілительськими заклинаннями, а потім і біля королівської ґулі (вже третьої!) і лікувати її.  Король жалібно кривився, але слухняно терпів. Принцеса ж Амелланія навіть не підійшла пожаліти свого нареченого, стояла осторонь і про щось базікала зі своїми фрейлінами. А от герцогиня Матильда щебетала без упину, вона прямим текстом натякала, щоб її хороброго лицаря Матваса Його Величність неодмінно нагородив медаллю за порятунок їх усіх. Сам же Матвас сидів гордий і надутий, як індик, і поблажливо кивав головою, смішно червоніючи від герцогининих компліментів.

— Так, я бачу, що всі вже більш-менш оговталися! Прошу уваги! — скомандував раптом барон Зюммік, коли короля Солопія трохи підлікували. Він витягнув свій пістоль і рушив до зв'язаного ватажка розбійників. — Настав час дізнатися, хто ж серед нас зрадник! Хто навів на Його Величність розбійників! Адже й дурневі ясно, що це був не випадковий напад!

Барон навів на ватажка розбійників пістоля і спитав грізно:

— Ану-но, зізнавайся, мерзотнику! Хто заплатив тобі за напад на нас біля того пенька?! Звідки ти знав, що ми вийдемо саме там?!

Здоровань-ватажок скривився і сплюнув барону Зюмміку під ноги, а потім огризнувся:

— Та пішов ти до драконової матері! Нічого я тобі не скажу.

— Ах ти ж розбійницька пико! — скипів барон і звів курок. — Зараз я тобі швидко пам'ять освіжу!

— Пане бароне, спокійно, не хвилюйтеся так, дайте-но я спробую, — тоненьким і солодким голосочком втрутилась я, підходячи ближче. — У мене для таких упертюхів є особливі дифірамби. Я зараз почну так вихваляти його, що цей розбійник геть усе нам розповість, ще й слізно покається!

Ватажок розбійників, згадавши, як він нещодавно сам зв'язував своїх людей, раптом перелякано смикнувся й завовтузився на місці:

— Ні-ні! Тільки не ця відьма! Заберіть її! Я й так все розкажу!

Я задоволено посміхнулася, барон Зюммік схвально кивнув, а вся наша велика компанія нашорошила вуха, всім було цікаво, хто ж серед нас є зрадником?

— Я не знаю імені! — заговорив ватажок, косячись на мене. — До мене три дні тому в шинку підійшов чоловік у темному плащі й каптурі й заплатив величезну суму грошей, щоб я Його Величність короля Солопія та його людей узяв у полон. Там такі гроші великі були, що я й не роздумував! Рідко така удача буває! Потім він дав мені спеціальний артефакт, невеличку магічну кульку, і сказав: «Будете їхати від столиці за королівським поїздом і стежити за королем аж до самого лісу. У лісі збери своїх напарників і чекайте. А коли ця кулька почне світитися синім світлом, то ідіть у той бік, куди вона вкаже. Там зробите засідку. Усіх можна вбити, а от короля треба схопити живим!»…

— Гм-м-м, — протягнув барон Зюммік. — А чого ж не вбили всіх?

— Та я ж не дурний! — глипнув негідник на барона. — Не вбив усіх, а хотів за кожного ще викуп у родичів вимагати, і вже потім…

— А звідки ж та кулька знала, де ми знаходимося?! — грізно спитав Зюммік.

— Та звідки я знаю?! — знизав плечима розбійник. — Той тип сказав, що в одного з придворних, які їдуть із королем, є точно така сама парна кулька! Вона й притягує другу до себе...

Усі навколо почали перелякано перезиратися, адже, як виявилося, зрадник був прямо тут, серед нас!

Барон Зюммік обшукав ватажка розбійників і справді знайшов у його кишені невеличку синю кульку, але вона не світилася.

— Магу Кашиме! — радник Оміней аж затремтів від обурення. — Ви ж сильний маг! Ви можете відчути, де зараз та парна кулька?!

— Ну, я можу спробувати, — промовив маг Кашим. Зняв зі своєї шиї невеличкий кулон на ланцюжку, схожий на маятник.  — Якщо маячок активований, то цей магічний кулон вкаже на джерело магії!

Маг Кашим забурмотів заклинання, кулон засяяв блідим фіолетовим вогником, смикнувся і повільно поплив у повітрі. Артефакт оминув барона, розбійника Матваса з герцогинею, пролетів повз Його Величність короля Солопія, трохи затримався й хитнувся біля мене (ох, я аж злякалася, бо з моїм везінням маячок точно міг десь бути на мені, адже хтось міг мені його підкинути, а я б і не знала!) і раптом різко почав смикатись і потягнув мага до принцеси Амелланії. І коли маг підійшов ближче, то артефакт чітко вказував на принцесу, точніше, на її сумочку, яку вона недавно знайшла серед награбованих речей розбійників і повернула собі назад. 

— Що?! Це якась помилка! — промовила обурено принцеса, дивлячись на кулон мага Кашима. — Ви з глузду з'їхали?! Як ви смієте наставляти свої магічні артефакти на мене?! Я нічого не знаю!

Але барон Зюммік раптом ступив уперед і мовчки висмикнув із рук принцеси сумочку, і незважаючи на її обурення, відкрив її і почав там ритися. Коли він витягнув руку, то на його долоні лежала синя магічна кулька. Всі навколо вражено ахнули, а розбійник Матвас некультурно присвиснув.