Розділ 48

Розділ 48

Поки солдати на галявині розбиралися з розбійниками, а звільнені придворні приходили до тями, я ще раз гарячково роззирнулася навколо. Біля фургону вже звільнена герцогиня Матильда обіймала і розціловувала трохи ошалілого від власної величі та надмірної уваги розбійника Матваса. 

— Мій герою! Мій незрівнянний лісовий лицарю! Я так і знала, що ви справжній мужчина, який усіх нас врятує!

Матвас гордо пирхав, намагаючись втримати суворий і мужній вираз на обличчі, але не забував обіймати також герцогиню у відповідь. Кожен із звільнених полонених радів і захоплювався, що все так гарно вийшло і розбійників тепер нейтралізовано.

Але ж де король?! Його Величності серед бранців не виявилося! І де подівся Солвін?! Чому не приходить із лісу?

— Панянко Євдокіє! — раптом почула я голос барона Зюмміка, котрий підійшов до мене. — Ви просто неймовірна! Я так нічого і не зрозумів, що тут сталося, але це була геніальна військова хитрість! Злочинці нейтралізовані! Ми з гвардійцями перевірили все, до ранку ніхто з них і пальцем не ворухне! А ми дочекаємося ранку, використаємо їхні фургони та й поїдемо до столиці. Але спочатку мені треба розпитати їхнього вожака, звідки вони дізналися про нас і напали. Адже це очевидно, що серед нас є зрадник. Мені треба терміново вияснити, хто це.

— Пане бароне, звичайно, виясняйте! — погодилась я. — Сподіваюся, ви вже не будете вважати мене головною злочинницею?! Навпаки, коли я змогла втекти від розбійників, то весь час думала, як би вас врятувати, і мені це вдалося. Я використала трошки особливої магії, про яку краще тут не говорити. От, тільки одне питання мене хвилює: де Його Величність король Солопій?! Чому його немає з вами?!

Барон Зюммік одразу ж спохмурнів і винувато відвів погляд:

— Коли на нас напали біля того великого пенька, то була гостра сутичка і страшенна метушня. Його Величність, як я бачив спочатку, відтіснили за густі кущі. Ми відбивалися, як леви, але коли нас скрутили, короля вже ніде не було видно. Ми всі вирішили, що і йому вдалося втекти. Навіть думали, що він із вами разом десь переховується у лісі.

— Ой, це ж дуже погано! — вигукнула я. — Його зі мною не було, я змогла втекти сама, а отже, можливо, наш король десь блукає сам-один у темному лісі, який, напевно, аж кишить різними хижаками! Нам треба терміново шукати Його Величність!

«І Солвін зник невідомо куди! І хтось із присутніх тут вельмож точно зрадник і має магічний маячок, який прикликав до нас розбійників!», — подумала я, з підозрою розглядаючи тепер усіх звільнених полонених. 

Я кинула підозрілий погляд на радника Омінея, мага Кашима та принцесу Амелланію. Гм. Солвін мав рацію, хтось здав наш маршрут бандитам, і якщо цей зрадник зараз серед нас, то король все одно залишається у небезпеці, навіть коли ми його знайдемо і всі повернемося до королівського палацу.

І раптом на галявину до табору розбійників із лісової пітьми вийшов, шкутильгаючи, Його Величність король Солопій!

Він мав дуже пошарпаний і жалюгідний вигляд, дорогий камзол був порваний, штани вимазані в болоті, біла перука теж десь загубилась, а на лобі набрякла свіжа ґуля. Ох, королю весь час перепадають одні ґулі! Він спирався на товсту палицю і притискав руку до ребер.

— Ваша Величносте! — вигукнув барон Зюммік і кинувся до короля Солопія, підставив йому своє плече, щоб він не впав. — Ви живі! Як ви змогли втекти?! Ми якраз хотіли вирушати на ваші пошуки! Ходімте швидше, маг Кашим огляне ваші рани. Так сталося, що ми щойно змогли звільнитися, а усіх розбійників ми зв'язали. Нам дуже пощастило, що панянка Євдокія змогла використати свою магію і нейтралізувати розбійників! Завтра зранку їдемо додому!

— Т-т-так! Я тоді, коли вони на нас напали, з-з-зміг втекти від розбійників, — промовив король втомлено. — Б-б-бродив у пітьмі по лісу недалеко від т-т-табору розбійників, але так і не міг вигадати, як би д-д-допомогти усім вам. Та й був трохи п-п-поранений, оце недавно сидів у кущах і почав в-в-відчувати, що втрачаю і кров, і свідомість. Але переді мною раптом з'явився якийсь молодий і незнайомий ч-ч-чоловік, і я спочатку перелякався, що це розбійник, але він виявився якимсь таємним агентом, як він представився, і д-д-допоміг дійти аж сюди. До речі, панянко Євдокіє, с-с-схоже, що це також якийсь ваш знайомий. Бо вже на п-п-підході до табору він раптом заспішив, показав мені дорогу і п-п-пішов геть, але просив вам передати, що він м-м-магічно отримав якусь дуже важливу звістку і мусить п-п-поспішати… Просив вибачення за таке п-п-поспішне зникнення…

Ну, от. Тепер я була зла на Солвіна. Міг би і попередити мене особисто! Але що вже його робити? Як є — так є. Головне, що Його Величність король Солопій знайшовся. І тепер ми спокійно могли повертатися до королівського палацу…