Розділ 47

Розділ 47

Ми з Солвіном намагалися безшумно пробиратися крізь густі зарослі лісу, щоб підійти максимально близько до табору розбійників. Солвін і справді знав, де вони знаходяться. Незабаром між деревами замиготіли відблиски багаття, і ми сховалися в кущах і почали спостерігати.

Розбійників і справді було чималенько, я нарахувала зо два десятки справжнісіньких головорізів. Це були не якісь там лісові волоцюги типу Матваса, а суворі, зарослі бородами бандити, частина з яких вже вкладалася біля багать до сну, а інші сиділи, пили, очевидно, шмурдявку, передаючи здоровенний бурдюк один одному і горлали пісні. Добре, що було так шумно, нас із Солвіном точно ніхто не чув. Та й не бачив, бо розбійники були такі самовпевнені, що не виставили навіть вартових по периметру свого табору. 

Захоплені в полон вельможі та солдати короля сиділи зв’язані товстими мотузками збоку біля великого фургону. Герцогиня Матильда перестрашено тулилася до Матваса, а той стиха щось їй шепотів, заспокоюючи. Двоє радників на чолі з радником Омінеєм, маг Кашим, барон Зюммік та три фрейліни з принцесою Амелланією сиділи мовчки, лише перестрашено витріщалися на грубих мужланів-розбійників та морщилися від гучної брудної лайки та їхніх вигуків.

— Їх багато, Досько, — із сумнівом у голосі прошепотів мені на вухо Солвін. — Якщо ти відволічеш їх, а я нападу, то сумнівно, що ми впораємося удвох з такою великою зграєю.

— Я не просто відволічу їх, Солвіне, — відповіла я. — Я застосую свою магію! Моя дифірамбельська магія — це не просто якесь базікання. Якщо я вкладу в слова всю свою силу, це вдарить їм по головах сильніше за будь-яке бойове закляття. Я зроблю Матваса таким страшним у їхніх очах, що вони самі здадуться. Ну, сподіваюся, у мене вийде.

— Добре, якщо що, то я тебе підстрахую, триматиму на прицілі ватажка розбійників. Без нього ці люди просто дрібні злодюжки та шахраї. До речі, він був серед тих людей, які переслідували ескорт короля аж від королівського палацу. Щось тут точно нечисто, хтось навів цих розбійників на вас. І цей зрадник серед наближених до Його Величності осіб. А от хто? Звідки розбійники дізналися, де ви вийдете з-під землі в лісі? Хтось явно має магічний маячок, налаштований на розбійників. Будь обережна, Досько, — сказав мені Солвін, потім кивнув і розчинився в темряві, щоб обійти табір розбійників із іншого боку.

Я ж зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтись і сконцентруватися. Ох, барадулячі остюки, щоб магія спрацювала на повну, мені треба було самій повірити в ті нісенітниці, які я збиралася зараз говорити. Я ближче підійшла до розбійницького табору, зупинилася біля стовбура якогось дерева, але залишилася в напівтемряві, щоб мене не було чітко видно.

— Агов, ви, сліпі й дурні телепні! Слухайте мене уважно, бо слухати й підкорятись у вас виходить найкраще! — зарепетувала я дуже голосно і вклала в ці слова якнайбільше своєї магії.

Усі розбійники миттєво завмерли, дехто смикнувся до зброї, але їхні рухи стали якимись млявими, бо про «слухати й підкорятись» я недарма сказала. Магія почала діяти.

Я, побачивши, що магія впливає на всіх, вийшла тоді на галявину і вказала на зв'язаного Матваса:

— Ви хоч розумієте, кого ви зараз тримаєте в полоні?! — магічна хвиля прокотилася ще раз і сягнула цього разу й зв'язаних полонених. — Це ж гроза всього Сіролісся! Незламний, кровожерливий і найстрашніший розбійник в історії нашого королівства, легендарний розбійник Матвас! Його ім'я змушує тремтіти усіх без винятку! Це геній розбійницької справи! Жорстокість цього чоловіка не має меж! Адже ви теж розбійники, ви ж хочете теж бути відомими так, як наш Матвас, і слухатися його так само, як і мене?! Підкоріться йому, і буде вам… е-е-е… щастя!

І тут моя магія показала себе у всій своїй красі, бо мої дифірамби і справді сильно вплинули на бандитів. У їхніх очах кругленький і кумедний Матвас раптом перетворився на справжнього монстра, і їх охопив величезний страх. Матвас же і сам відчув велику силу моєї похвали, і магія вдарила йому в голову, як міцне вино. Чоловік надувся від гордості, випнув груди і задер голову, відчуваючи себе, очевидно, й справді непереможним і жорстоким. У цей самий момент я побачила, як Солвін непомітно з'явився за його спиною і одним рухом ножа розрізав йому мотузки на руках за спиною, а потім знову зник у темних кущах. 

Матвас повільно підвівся.

— Як ви посміли взяти мене в полон?! — зарепетував він раптом таким самовпевненим басом, що я сама трохи перелякалася, не очікувала, що цей чоловічок вміє так грізно говорити, а кілька розбійників просто попадали на коліна від жаху. — Я володар цього лісу і не потерплю суперників! І як ви посміли зв'язати моїх гостей?! — вказав він на полонених, які теж дивилися на нього із захватом, бо на них моя магія теж діяла. А особливо герцогиня Матильда, у котрої аж сльози виступили на очах від замилування та захоплення.

Ватажок бандитів, величезний чолов'яга, зненацька затремтів, впустив свого тесака на землю і впав на коліна.

— Вибачте нам, о, Великий Матвасе! Ми ж не знали, хто ви! Тобто, що це ви! Помилуйте нас! — закричав він із каяттям у голосі.

— На коліна! Усі! — продовжував ревіти Матвас, повністю увійшовши в роль кровожерливого розбійника. — І я хочу, щоб ви… Е-е-е.., — він раптом поглянув на мене, чекаючи підказки, і я не забарилася.

— Хай підкоряться вашій величі, о, Великий Матвасе, і зв'яжуть один одного! А ми здамо їх королівській гвардії за непокору і непослух, наступного разу будуть знати, як виступати проти грози усіх лісів нашого королівства!