Розділ 44

Розділ 44

Поки переляканий бульбоносий розбійник Матвас під дією моїх дифірамбів та щирого обожнювання герцогині Матильди на очах перетворювався на справжнього галантного кавалера, усі інші поступово оговталася від шоку, що зустріли у підземеллі і самого Його Величність, і палацового злодія. Поки що ніхто не розпитував розбійника Матваса про те, як він так вдало провернув свою крадіжку у королівському палаці, а я і не згадувала. Ну його, зараз знову почнуться розбірки. А воно мені треба?

Барон Зюммік тим часом, пильно подивився на розбійника та на розчулену герцогиню Матильду, послухав їхню розмову, а потім важко зітхнув, розуміючи, що ніякого злого і кровожерливого розбійника насправді не існує, а є недолугий чоловічок, котрий вирішив із якогось дива приміряти на себе таке звання.

— Так, із вами, розбійнику Матвасе, розберемося тоді, коли повернемося до королівського палацу, а поки що вважайте себе заарештованим, наші гвардійці будуть стежити за вами, — барон кивнув своїм солдатам, і один із них підійшов до розбійника і став поруч.

— Це все, звісно, дуже добре, але оскільки ми знайшли Його Величність, то давайте вже будемо повертатися додому! — нагадав радник Оміней.

І тут розбійник Матвас сумно зітхнув і заперечливо замахав руками:

— На жаль, ні, ми не зможемо, звідси немає простого виходу.

— О, так, — підтвердив його слова маг Кашим. —Той рунний люк на поверхні створений за принципом старовинної пастки. Він пропускає всередину завдяки магії заклинання, але зсередини заблокований намертво. Руни на ньому спрацьовують лише на вхід, а зворотного механізму на відкриття звідси просто не існує!

— Ага! — радісно заусміхався Матвас. — Ми тут замуровані! Тому я й просив врятувати мене! Звідси немає виходу. Ми про це з Його Величністю вже розмовляли!

Принцеса Амелланія, яка весь цей час мовчки стояла осторонь зі своїми фрейлінами, раптом обурилася:

— Ні, ну це чудово! Просто чудово! Мій папуга зник у лісі, ми блукаємо по якихось підземеллях, де пахне старими калошами, а тепер ще й сидітимемо тут вічно, доки не перетворимося на скелети?! Я вимагаю негайно допровадити мене на поверхню! Магу Кашиме, зробіть же що-небудь! Ви ж маг!

Маг Кашим трохи зніяковів під шквалом претензій принцеси Амелланії, але тут до неї звернувся розбійник Матвас.

— Е-е-е… Не варто так кричати, панянко, від цього тут тільки страшніше стає, луна котиться по печерах, а потім повертається сюди видозміненою. Я коли кричав про порятунок, то сам потім злякався свого голосу, — несміливо сказав він, кинувши закоханий черговий погляд на герцогиню Матильду. — Наверх через люк нам дійсно не вилізти, це правда. Я тут уже кілька днів сиджу і всюди все перевірив. Але зовсім не обов'язково перетворюватися на скелети. Тут є трохи їжі, — кивнув розбійник на скриню. — Не знаю, чия вона і звідки взялася, але такій великій групі людей надовго не вистачить. Проте є один варіант, щоб вибратися звідси…

— Який варіант? — насторожився барон Зюммік. — Ви знаєте інший вихід?

Матвас гордо випнув груди, намагаючись виглядати в очах герцогині Матильди справжнім безстрашним авантюристом:

— Ну, виходу як такого я не знайшов, але з цієї печери далі починаються розгалужені підземні лабіринти. Вони тягнуться на кілька миль під усім лісом. Колись я чув про них легенду. А сюди я заліз у пошуках стародавніх скарбів, про які говорять легенди. Проте коли побачив, які там темні та заплутані ходи, то, чесно кажучи, не ризикнув туди йти самому, побоявся заблукати. А от тепер, коли нас ціла армія з магом і гвардійцями...

Він багатозначно замовк, переводячи погляд з одного члена нашої групи на іншого.

Всі почали перезиратися. Іншого вибору у нас все одно не було, можна було або сидіти тут і чекати, доки нас почнуть шукати, або рушити у незвідані підземні лабіринти, шукаючи вихід на поверхню  разом із нашим провідником-розбійником.

— Що ж, вибору у нас немає, — так і сказав радник Оміней. — Доведеться йти цими лабіринтами.

І ми пішли…