Розділ 43

Розділ 43

Поки король Солопій підводився зі скрині і йшов до нас, поки опецькуватий розбійник жалібно хлипав біля печерної стіни, мій погляд випадково впав на герцогиню Матильду.

І мене охопило співчуття. Бідолашна герцогиня Матильда стояла, бгала в руках мереживну хустинку, а в її очах блищали справжнісінькі гіркі сльози розчарування. Усі її романтичні фантазії про високого та статного лісового брутала-розбійника, який штурмує за́мки й розбиває серця, щойно самі розбилися об жорстоку реальність. От, ні, не таким вона уявляла свого героя, не таким! Не бульбоносим опецькуватим дядьком із ріденьким волоссям і переляком в очах! Вона дивилася на Матваса так, ніби він щойно вкрав у неї кохання і все її щасливе майбутнє, розтоптав надії та сподівання...

«Ох, Досько, — блискавично промайнуло в моїй голові, — треба терміново щось робити! Рятувати ситуацію, бо якщо герцогиня зараз розплачеться або влаштує істерику, вона сама собі цим зізнається, що чудову казку про благородного розбійника та закоханого брутала вона сама собі вигадала, що все це неправда, що немає ніякого кохання, а є тільки оцей боягузливий жевжик з тремтячими ногами й руками. Це буде страшний удар для герцогині Матильди. Треба її рятувати! Ти мусиш терміново задіяти свій дифірамбельський дар і врятувати і кохання, і, можливо, навіть життя!».

Сповнена чистих помислів і прагнення нести у світ добро (у мене таке рідко буває, переважно я несу у світ різні капості й недолугі підступи, зізнаюся чесно), я різко зробила крок уперед, зупинившись перед розбійником Матвасом і заговорила натхненним дзвінким голосом, який миттєво змусив усіх замовкнути:

— Стривайте-но! Невже це ви, найвідоміший у всьому королівстві найкровожерливіший розбійник Матвас? Хіба ви не бачите, панове, хто це перед нами?! — пафосно вигукнула я, вказавши на розбійника, котрий перелякано вирячився на мене. — Перед нами не просто дядько з… е-е-е… пістолем, перед нами — легенда Сіролісся! Сам незрівнянний і жахливий розбійник Матвас! Гроза караванів і володар темних лісів!

Розбійник Матвас аж підскочив від несподіванки, кліпаючи своїми круглими очима і роззявивши рота. А я продовжувала впливати на нього своїми магічними дифірамбами, вкладаючи в кожне слово всю магію свого красномовства:

— Подивіться на цей шрам на його мужньому обличчі! Хіба це просто подряпина? От, ні! Це знак справжнього дикого вовка, який пройшов крізь сотні кривавих битв і грабунків! Подивіться на його могутню… е-е-е… хоч і приховану під простою одежиною, величну і вражаючу фігуру! Цей харизматичний чоловік тримає в страху все наше королівство! Усім відома його легендарна… е-е-е… жорстокість, його сміливість не має меж, а очі палають вогнем справжнього й нестримного бунтарства! Хіба міг би звичайний боягуз та слабак так майстерно втілювати свої криваві задуми в життя?! Ні! Перед нами геній злочинного світу, небезпечний і прекрасний у своїй дикій і брутальній величі, розбійник Матвас!

Опецькуватий Матвас спочатку тупо дивився на мене, намагаючись збагнути, про що я взагалі говорю. Чоловік явно не дуже розумів, про кого це я тут всім розповідаю. Але у міру того, як звучали мої слова, а магічні сполохи дифірамбів досягали його вух, на круглому обличчі Матваса почали відбуватися дивовижні зміни. Він нарешті втямив, що все це я розповідаю про нього!

Плечі розбійника зненацька розправилися, пом’ятий капелюх з'їхав на потилицю, брови задерлися на лоба від здивування і враження, а в маленьких очах спалахнув неймовірний азарт і гонор. Чоловік миттєво стрепенувся і насупив грізно брови, а щоб здаватися вищим, здається, навіть трохи став навшпиньки, випнув вперед груди (хоч першим все-таки у випинанні перемагав живіт) і заговорив зовсім іншим голосом, віддалено схожим на бас:

— Ага! Ну, цей.. Ти тойво… Маєш рацію, дівчино! — гордо заявив він, хвацько засунувши пістоля за пояс і намагаючись виглядати грізним розбійником. — Я — розбійник Матвас! Кровожерливий і… як його… безжальний! Це правда! Усі торговці тремтять, коли чують моє ім'я! Я грабую багатих, забираю золото і не знаю жалю! Мене не зупинить жодна варта! Я справжній господар цього лісу!

У цей момент я кинула погляд на герцогиню Матильду. О, дифірамбельська магія спрацювала безвідмовно! Очі герцогині Матильди знову заблищали, але вже не від сліз розпачу, а від шаленого захоплення. Нарешті вона побачила те, що уявляла! Вона повільно опустила хустинку, її рот привідкрився, а погляд став настільки мрійливим і голодним, ніби вона побачила перед собою не опецькуватого злодія, а принца на білому коні.

— О, боги! — промовила вона, притискаючи руки до серця і захоплено дивлячись на Матваса. — Який чоловік! Яка дика харизма! Справжній брутал! І як я відразу не розгледіла?!! Не те що ці випещені придворні манірники!

Розбійник Матвас, напевно, почув її слова, бо раптом поглянув на герцогиню трохи здивовано. Ну, він, напевно, ще не звик, що ним може хто-небудь захоплюватися. Та й він побачив гарно вдягнену вельможну пані, яка поглядала на нього з таким обожнюванням, ніби він був центром всесвіту, а я дещо сумнівалася, що на нього коли-небудь так хтось поглядав із вельможних пань. Та й не з вельможних також.

Матвас розправив плечі ще ширше, став навшпиньки, зняв свій пом'ятий капелюх і зробив максимально куртуазний (наскільки дозволяв йому кругленький живіт) уклін:

— О, прекрасна незнайомко, ви, мабуть, королева? Така пані не повинна блукати по холодних підземеллях! Дозвольте мені, Матвасу, стати вашим захисником від усіх небезпек!

— Ой, ну що ви, — кокетливо замахала рукою герцогиня Матильда, трошки почервонівши й стріляючи очима з-під вій. — Я просто скромна герцогиня, яка завжди мріяла зустріти справжнього брутала... Нехай ви й не красень за стандартними мірками, і вродою не вийшли, але в вас відчувається така потужна сила, що всі інші чоловіки просто тьмяніють поруч із вами! Ви такий… такий… такий... справжній розбійник і крадій!