Розділ 29

Розділ 29

Солвін провів мене темними коридорами палацу аж до самих дверей моєї кімнати, і це було дуже доречно, бо без нього я б точно знову блукала тут до самого ранку, ризикуючи наштовхнутися на нічну варту. Попрощавшись біля моєї кімнати, він пішов геть, а я зачинилася зсередини, перевірила, чи вдома мій кіт Курзик, а то знову піде блукати королівським палацом і ще наробить якоїсь нової шкоди, а мені віддувайся потім. Курзик був на своєму місці у кріслі, і я спокійно нарешті лягла спати.

Прокинулась я від гучного стуку в двері та стурбованого голосу служниці Агнеси:

— Панянко Євдокіє! Ви вже прокинулися?

І оскільки я не відповіла одразу, то двері відчинились і до кімнати зайшли двоє знайомих мені служниць, Агнеса та Корнелія.

Побачивши, що я ще валяюсь у ліжку, але мої очі розплющені, Агнеса сплеснула в долоні: 

— Ой, доброго ранку! Ми вже вдруге приходимо і сніданок давно вам принесли, — кивнула вона на тацю на столі, — а ви все спите і спите! Швидше вставайте! Вже час давно виходити! Королівський кортеж давно збирається на подвір’ї! Через пів години Його Величність виїжджає до Сіролісся!

Ого, отакої! Оце я проспала! Я скочила з ліжка, миттєво привела себе до ладу і за допомогою дівчат-служниць одягнулася в дорожню синю сукню, яку вони принесли. Сяк-так перекусила чаєм та свіжими булочками з маслом і, поскладавши у невеличкий зручний кошик, який мені дали служниці, трохи їжі та необхідні мені речі й наказавши служницям годувати мого кота і не випускати з кімнати, побігла надвір.

На великий площі перед королівським палацом зібралася купа народу. Десь із десяток коней уже стояли готові до подорожі. Стражники у блискучих латах перевіряли збрую та зброю, окремим натовпом юрмилися вельможні придворні, які прийшли проводжати Його Величність, а посеред площі стояла величезна королівська карета, більше схожа на пересувну хатинку, в яку була запряжена четвірка коней. Я зауважила, що радник Оміней та двоє його колег про щось розмовляли з бароном Зюмміком та магом Кашимом, стоячи біля своєї строгої чорної карети. Вони теж їхали в цей похід. 

Сам же король Солопій стояв біля королівської карети, одягнений у дорожній пишний костюм, але на його голові знову красувалася та сама негарна біла перука, яка дуже йому не личила. Одне мене втішило, що обличчя Його Величності мало трохи кращий вигляд після вчорашніх процедур з мазями, та й обидві ґулі було прикрито перукою. Коли король побачив мене, то в його очах я помітила щось схоже на радість та полегшення, мені навіть здалося, що Його Величність чекав спеціально на мене особисто.

Я рушила в бік королівської карети, щоб привітатися з королем, аж раптом на палацову площу під'їхала ще одна карета, простіша, але видно було, що належить вона комусь вельможному. Карета зупинилась, і звідти поважно вийшла герцогиня Матильда фон Блюмберг. Сьогодні вона була одягнена в екстравагантну дорожню червону сукню, прикрашену хутром на рукавах та шиї, а в руках тримала хутряну муфту. Барадул мене бери, на вулиці стояла спека, а герцогиня взяла муфту!

— Ваша Величносте, я теж їду з вами! — промовила вона радісно. І (от не брешу!) обличчя герцогині просто засвітилося щастям. Здавалося, що вона зовсім не розуміла, що увесь цей королівський кортеж, до якого вона бажала приєднатися, їде в страшний прикордонний ліс ловити небезпечного головоріза, а не на світську прогулянку. — Ах, Ваша Величносте! — радісно прощебетала вона, роблячи привітальний реверанс. — Я просто не могла пропустити таку захопливу експедицію! Моє серце прямо відчуває, що в цьому дикому Сіроліссі на нас чекають неймовірні враження! Сподіваюся, ваш доблесний загін таки зустрінеться з тим загадковим розбійником Матвасом. Ох, у нього такий пронизливий погляд… Ах, який брутал! Я особисто хочу бути присутньою при тому, як його зловлять!

Я ледве стрималася, щоб не розсміятися, бо герцогиня Матильда знову марила своїм «бруталом»! І навіть виїхала заради нього у таку небезпечну подорож. Здавалося, що якби цей Матвас зараз з'явився перед нею, то вона б упала йому в обійми прямо тут…