Розділ 28

Розділ 28

Ми з Солвіном трохи пройшли коридорами палацу, кілька разів піднімалися сходами і проходили через якісь великі темні зали. Я помітила, що він дуже добре орієнтується в палаці, цікаво, ким він там працює? Я вже хотіла спитати в нього про це, але не встигла, бо ми вже прийшли. Чоловік зупинився біля якихось дверей, відчинив їх і пропустив мене всередину.

Я роззирнулася й здивувалася. Покої виглядали зовсім інакше, аніж та кімната минулого разу, коли ми ховалися в ній від галасливої герцогині Матильди та стражників. Тут усе було новеньким, навіть фарбою мені трошки пахло, очевидно, недавно у цій кімнаті був ремонт.

— Як у тебе чисто, Солвіне, — зауважила я, зупинившись посеред кімнати. — Але це наче не ті покої, де ми були минулого разу? Я вчора так і не зрозуміла, на якому ми були поверсі, геть не запам'ятала, де знаходиться твоя кімната. Тому й зараз не могла знайти тебе. Але це наче не вона...

— У старих покоях... е-е-е... сьогодні зранку прорвало трубу з гарячою водою — Солвін усміхнувся. — Тому мене тимчасово, на пару днів, переселили ось сюди, у крило для радників. А тут недавно зробили ремонт, ти правильно помітила.

Поки я роззирнулася, Солвін заварив у невеликому чайничку чай і поставив перед нами дві чашки. Гарячий напій приємно зігрів мене, і я нарешті відчула, що напруга трохи відпускає мене. Ох, як добре, що Солвін зустрівся мені в тих коридорах. До речі, а чому він там бродив? Може, знову хотів піти на кухню? Але після вчорашнього, я думаю, там точно поставили охоронців. 

— Отже, завтра ви їдете в Сіролісся, — задумливо промовив тим часом Солвін, роблячи ковток із чаю.

— Ага! — кивнула я. — Завтра вранці усі на чолі з королем Солопієм, радником Омінеєм та бароном Зюмміком, а також армією стражників вирушають в похід на розбійника Матваса. А він же, по суті, до вчорашніх подій геть не причетний! Може, якось зізнаємося, що то ми були? Ну, ненав'язливо, — запропонувала я Солвіну. — Скажемо, що ніяких розбійників тут не було, що то ми так... ну...  трохи необачно повечеряли,  погаласували... Ну, і посуд потовкли...

— Ти що, нас одразу ж заарештують! — обурився Солвін. — Ти казала, що табакерку вкрали. А ми про неї ні сном ні духом не знаємо. А це значить, що якийсь злодій, крвм нас, ще там був! Так що мовчимо! Далі буде видно.

— Ти думаєш? — засумнівалась я.

— Я впевнений! — кивнув чоловік. — І навіть добре, що ти їдеш з палацу. Про крадіжку скоро забудуть, і після твого повернення всі плітки вляжуться. А дорога туди не близька, їхати доведеться днів зо три в кареті.

— Так, я мушу супроводжувати Його Величність як репетиторка з етикету, — кивнула я. — Королю доведеться витримати три дні гецання в кареті, а потім ще й вдавати хороброго полководця біля якогось там ритуального дерева. Мені вже шкода його, він такий нещасний. Геть не хоче бути королем.

— О, то тобі Його Величність шкода? Гм. Не хвилюйся за короля, він міцніший, ніж здається, — загадково промовив Солвін, а потім його тон став дуже серйозним. — Слухай мене уважно, Досько. Я теж поїду з вами. Але не в складі офіційного королівського кортежу, а тихцем, таємно, верхи на коні, на відстані від всього того балагану.

Я здивовано витріщилася на чоловіка:

— Ти?! Поїдеш у Сіролісся за нами? Навіщо?

— Тому що я маю передчуття, що вся ця історія з люстрою, зниклою табакеркою та розбійником Матвасом — це не просто випадковий збіг, — пояснив він, схилившись до мене ближче. — Хтось якимось чином поширює плітки, інтригує і навіть приплів до банальної крадіжки відомого розбійника. Мені здається, що ту табакерку спеціально хтось вкрав, щоб злочин набув державної ваги і щоб Його Величність виманити в Сіролісся.

— Ого! А ти знаєш, дуже схоже, — задумалась я. — І той хтось намагається позбутися короля. Навіщо? Щоб зайняти його місце? Кому може бути вигідна смерть короля? Наступний спадкоємець? Хто це може бути?

— Ніхто не знає, бо короля обирає магічний Оракул, — похитав головою Солвін.

— Але, може, Оракула можна якось обманути? — припустила я.

— Коротко кажучи, Його Величність, мені здається, в небезпеці, — підвів підсумки Солвін. — Саме тому я їхатиму слідом, щоб стежити за безпекою зовні і, якщо треба буде, перехопити будь-яку загрозу, якщо вона виникне на дорозі. А ти будеш поруч із королем ізсередини вашого ескорту, допомагатимеш йому триматися і стежитимеш за підозрілими особами біля нього.

— План непоганий, — замислено протягнула я. — Але якщо я чи ти щось помітимо, то як ми розкажемо про це одне одному?

— Для цього я ось зараз придумав простий і непомітний сигнал. Уночі, як тільки всі ляжуть спати, ти будь насторожі. Прислуха́йся! Як тільки ти почуєш, що десь каркає ворон п’ять разів поспіль, отак: «Кар-кар-кар-кар-кар!», — Солвін раптом закаркав смішно, а я розсміялася від несподіванки, —  то це означатиме, що я поруч і чекаю на тебе, — він простягнув раптом через стіл руку й торкнувся до моїх пальців. — Я щоночі каркатиму! Як тільки почуєш каркання, то одразу ж виходь із свого намету і йди на голос. Тільки обережно, щоб ніхто не помітив. Домовилися?

Я відчула, як від дотику його руки по шкірі пробігли легкі мурашки, а серце забилося трохи швидше.

— Домовилися, — кивнула я, дивлячись йому в вічі. — П'ять разів прокаркає ворона. Я запам'ятала.