Розділ 27

Розділ 27

Його Величність король Солопій повернувся до своїх покоїв, отримавши від мене чіткі вказівки намазати свої прищі та ґулі ще раз перед сном, а я, нарешті, повернулася до своїх покоїв. Скинула туфлі й просто впала на ліжко, намагаючись заспокоїтися і обдумати все те, що сьогодні відбулося. Кіт Курзик, до речі, знову вивалився у кріслі і геть ні про що не переживав, на відміну від мене. 

Я, звичайно ж, була впевнена, що відбрешуся, бо мала в цьому неабиякий досвід, а от король Солопій мене здивував. Захистити мене перед своєю розлюченою нареченою та чомусь агресивно до мене налаштованим бароном Зюмміком вимагало чималої мужності. Виглядало так, ніби моя дифірамбельська магія й справді потроху робила свою справу. А це ж був лише перший день моєї роботи тут! Ну сподіваюся, і далі все буде добре. 

Але розслаблятися було зарано. Завтра в нас почнеться поїздка до Сіролісся, де будуть ловити того ні в чому не винного (принаймні, в палацових злодійствах точно!) розбійника Матваса. Ну, зловлять його, він, звичайно ж, все заперечить під час магічного допиту, і тоді постане питання: а хто ж, як не він, украв, демони їх бери, ті ноги і ті мішки? І табакерку, найголовніше! Хто? Звичайно, я можу понабріхувати ще більше, але це не врятує мене від магічних допитів. Якщо почнуть перевіряти все магічно, то я викладу, як миленька, все про мої походеньки вночі з Солвіном. І всі дізнаються, що я геть забрехалась! Ох, правду люди кажуть, що брехня має короткі ноги, але вміє їх чудово доточувати. Що ж робити? Адже й справді цікаво, хто вкрав ті ноги, мішки й табакерку? Те, що це були не ми з Солвіном, я була впевнена.

Мені терміново потрібно було поговорити з Солвіном. По-перше, поділитися усіма новинами, а по-друге, порадитися щодо подальших кроків, адже він тут орієнтувався значно краще за мене. Можливо, нам обом слід було провести своє розслідування? Табакерка мене мучила. Це й справді було схоже на шпигунство.

Коли за вікнами остаточно стемніло й палацові коридори занурилися в напівморок, освітлений лише тьмяними факелами, я тихенько вийшла в коридор, хоч і знала, що це заборонено. Але то таке, бо головна проблема постала переді мною геть інша, адже я абсолютно не пам'ятала, де саме мешкає Солвін.

Увесь королівський палац був схожий на величезний і заплутаний лабіринт із нескінченними рядами дверей та однаковими гобеленами на стінах. Я блукала в коридорах вже хвилин із двадцять, намагаючись згадати, де ж мешкає Солвін, і не потрапити на очі нічній варті. І знову почала усвідомлювати, що заблукала.

Барадульні коридори! Це правило, що не можна гуляти вночі по королівському палацу вже здавалося мені не таким уже й дурним. Кожна моя вилазка вночі закінчується блуканням! Щось тут дивне коїться, в цих коридорах саме вночі! Блукальні якісь вони.

Я пройшла ще кілька кроків і зупинилася біля чергових сходів, геть не знаючи, куди йти. Навіть до своїх покоїв не могла повернутися. Ну, і як тепер Солвіна шукати? Блукати тут до ранку, поки мене не схопить варта? Уявляю, як зрадіє слідчий барон Зюммік!

— Шукаєте когось, панянко Досько? — пролунав зненацька за моєю спиною знайомий голос.

Я аж підскочила від несподіванки й різко обернулася.

Прямо на сходах, спираючись на перила, стояв Солвін. Сьогодні на ньому була чорна сорочка, рукави якої були засукані до ліктів, і чорні штани, на голові — розтріпане волосся, а в очах стрибали смішинки.

— Солвіне! — зраділа я, кидаючись до нього. — Звідки ти тут? Я вже думала, що заблукаю в цих палацових лабіринтах назавжди. Я якраз ішла до тебе.

— До мене? — брови чоловіка здивовано злетіли вгору. — Невже ти засумувала за мною прямо посеред ночі? Чи знову хочеш зробити набіг на кухню і тобі потрібна компанія? Зголодніла?

— Ой, Солвіне, яка кухня? Тут ледве до в'язниці не дійшло! — зробила я велика очі. — Уявляєш, сьогодні на короля мало не впала люстра! Мене звинуватили у змові з розбійником Матвасом, бо знайшли під моїм ліжком порвану сукню, клапоть від якої я загубила на кухні вчора, коли ми з тобою втікали на підйомнику! Мені мало не влаштували справжній допит! Я шукала тебе, щоб усе розповісти й порадитися!

Солвін одразу ж перестав посміхатися. Його погляд миттєво став серйозним і зосередженим, а обличчя спохмурніло.

— Люстра? Розбійник Матвас? Сукня під ліжком? — перепитав він стурбовано. — Так, ти повинна мені все розказати!

І я розповіла йому все: і про плітки, що кухню розгромив розбійник Матвас, і про викрадення ніг, мішків і табакерки, і про нахабну наречену короля Солопія, і про мого кота Курзика, який влаштував біганину за папугою принцеси Амелланії, і про спроби барона Зюмміка звинуватити мене у замаху на життя Його Величності та змові з Матвасом, і про те, що король Солопій несподівано заступився за мене, і про завтрашню поїздку до Сіролісся…

Солвін слухав дуже уважно, не перебиваючи, а коли я закінчила, він кілька секунд мовчав, неначе щось обдумуючи, а потім узяв мене за руку і потягнув за собою:

— Так, Досько, це вже серйозно. Ходімо до моїх покоїв. Мусимо все обговорити. Ти маєш рацію, і справді, дуже схоже, що в королівському палаці завівся злочинець чи шпигун. І ми маємо його викрити!