Розділ 26

Розділ 26

— Ну ви й закрутили, бароне! — голосно заявила я, обурено глипнувши на слідчого Зюмміка і різко виступаючи вперед. Я навіть не думала падати на коліна чи благати про помилування. — Змова? Замах? Спільниця розбійників? Та ви в своєму глузді, люди добрі?! Якби я хотіла вбити Його Величність люстрою, то невже я б допустила, щоб сюди прибіг мій кіт, який привернув би до мене увагу всього королівського палацу?! Та ще й спеціально гецав по тій люстрі, щоб вона точно впала? Це все ваші домисли. Якби я хотіла вбити короля таким дурним способом, то зробила би все тишком і нишком. Як це, в принципі, і спробував зробити справжній злочинець. Але він не розрахував, що сьогодні крісло буде стояти не так, як завжди. Напевно, його прибиральниця посунула, коли прибирала, або ще хтось. А ваші домисли щодо мене взагалі абсурдні! Я тільки вчора з'явилася у королівському палаці, і в цьому будуарі взагалі ніколи не бувала. Люстру пошкодив явно мешканець палацу, який знав усе тут, і в цій кімнаті бував, і знав звичку Його Величності сідати саме в це крісло. Хіба ні? Чому б вам теж не подумати логічно, бароне? Чому я повинна зараз виправдовуватися і підказувати вам очевидні речі?

Барон Зюммік аж крок назад зробив від мого напору і в його погляді промайнула розгубленість, а принцеса Амелланія насупилась, але промовчала.

— Замовкніть! Ви намагаєтеся виправдатися там, де на вас вказують очевидні докази. Ви точно злочинниця! — заперечив слідчий, махаючи переді мною шматком сукні. — Ось незаперечний доказ! Цю сукню, клапоть із якої знайшли на розгромненій кухні, виявили у вашій кімнаті під ліжком! Ви точно у змові з розбійником Матвасом!

— Та ну! Ви серйозно? — перебила я його, демонстративно закотивши очі й склавши руки на грудях. — Та моя кімната на другому поверсі розташована так, що до неї будь-хто міг зайти! Це ж службове крило королівського палацу! Там купа народу шастає! Хто завгодно міг підкинути цю сукню під моє ліжко! Крім того, таких суконь зараз у придворних може бути ціла купа, адже це фасон, який зараз у моді в цьому сезоні. Добре подумайте самі, бароне, будь-яка жінка із королівського палацу може бути власницею цієї сукні, яку ви чомусь приписуєте саме мені! Я офіційно заявляю, що її мені підкинули під ліжко, щоб відвести підозру від справжньої злочинниці!

Барон Зюммік аж рота роззявив від мого напору і беззаперечних доказів, а я продовжувала наступати:

— Коли стражники прийшли до моєї кімнати за котом, то, зауважте, кімната була вже відчинена! А значить, там вже хтось побував і підкинув цей доказ, щоб підставити саме мене перед Його Величністю! Це ж логічно! Очевидна провокація! Ви що, серйозно збираєтеся звинувачувати людину на підставі якоїсь брудної й порваної сукні, яку міг підкинути мені хто завгодно? Це ж смішно!

Барон Зюммік насупився, намагаючись заперечити, але я не дала йому цього зробити.

— І взагалі! — продовжила я наступати, роблячи крок до слідчого, від чого той навіть почав задкувати. — Якщо я нібито змовилась із цим вашим страшним Матвасом, то де, питається, поділася табакерка?! Де награбоване добро?! Дві копчені бичачі ноги і два мішки гречки, гм, чи борошна? Де вони поділися? Невже ви їх знайшли у моїй кімнаті? Я впевнена, що ви обшукали мою кімнату, виявили там порвану сукню і побігли мене звинувачувати! І це все, на що спромоглися ваші підлеглі і ви сам?! У палаці явно перебуває спільниця розбійникам Матваса, яка підкинула мені свою брудну одежину, аби саме на мене повісили злочин, ось що я вам скажу! Не там шукаєте і не ту звинувачуєте! 

По будуару пронісся збуджений гомін. Радник Оміней замислено почухав підборіддя, дивлячись на слідчого запитальним поглядом.

— Це все хитрощі! — розгублено промови барон Зюммік, теж зиркнувши на радника Омінея, але вже втрачаючи свій спочатку такий упевнений вигляд. — Вона... е-е-е... замела сліди! Вона могла сховати награбоване де завгодно!

— Досить! — зненацька пролунав голос короля Солопія.

Його Величність раптом підійшов до слідчого, забрав із його тремтячих рук шматок моєї сукні, покрутив її в руках, а потім кинув на підлогу біля розбитої люстри.

— П-п-панночка Євдокія має рацію, бароне, — промовив король Солопій, заїкаючись. — Доказів реальної з-з-змови немає. Є знайдена сукня, яку справді міг п-п-підкинути будь-хто. А що стосується люстри, то якщо королівський маг Кашим і с-с-справді виявив там магічне втручання, то у вас бароне Зюмміку, с-с-серйозні проблеми з безпекою у королівському палаці. Вам слід п-п-працювати у цьому напрямку.

Принцеса Амелланія аж задихнулася від злості:

— Тобто ви її прощаєте?! Після всього цього цирку?! Після того, як вона та її кіт мало не з'їли мого Арчибальда?!

— Я не їм папуг, — огризнулась я. — А мій кіт тим більше! Він просто хотів погратися з бідолашним створінням, яке, судячи з усього, все життя приречене сидіти на вашому капелюсі й терпіти не лише таке незручне місце, а й таке, гм, сумнівне сусідство з вашою головою!

Принцеса хотіла обуритися на мої слова, але не встигла.

— Вона, схоже, єдина в цьому палаці, хто не боїться говорити правду і наводить розумні докази! — різко відрізав король, навіть ні разу не заїкнувшись, але потім під поглядами багатьох присутніх все-таки знітився й продовжив уже запинаючись, але не зупиняючись. — Розслідування щодо люстри барону Зюмміку наказую п-п-продовжити! Щодо розбійника і його спільниці будемо розбиратися після т-т-того, як упіймаємо самого злочинця, розбійника Матваса! Ми ж за-за-завтра їдемо в Сіролісся, чи не правда? Щоб не робити п-п-переполоху в палаці, зробимо це по-іншому: з-з-зловимо Матваса, і він сам розкаже нам, хто ж його с-с-спільниця! А пані Євдокія залишається на своїй п-п-посаді і спокійно продовжує працювати! Всі в-в-вільні.