Розділ 21

Розділ 21

— Ти ще й погрожувати мені будеш?! — задихнулася від обурення принцеса Амелланія. Її обличчя почервоніло від злості. — Забирайся геть із моїх очей, поки я не звеліла стражникам викинути тебе геть з палацу!

— Ану спробуй! — не залишилася я в боргу, пропікаючи цю нахабу поглядом. — Тобі от манерам повчитися точно не завадило б, бо сваришся зараз, як перекупка на базарі! Яка ж ти принцеса? Ти курка общипана!

Не витримавши все-таки моєї зухвалості, принцеса Амелланія перейшла до конкретики, вона раптом штовхнула мене в груди двома руками, і від несподіванки я похитнулася назад, мало не впавши. Але миттєво випросталася, ще більше розізлилася й зробила випад уперед і штовхнула принцесу так, що вона поточилася, зачепилася за край дивану й теж ледве не гепнулася на підлогу.

Від її смикання в ту ж секунду на голові принцеси, точніше, на її капелюшоку, зненацька ожило оте опудало дивного заморського птаха. Баладур його в ковіньку! Він був, виявляється, живий! Папуга злетів із капелюшка й закружляв у повітрі навколо голови принцеси. «Дур-р-репа! Дур-р-репа!», — раптом зарепетував птах і злетів уверх під саму стелю , почав кружляти навколо люстри. Сподіваюся, то він про принцесу Амелланію так кричав, а не про мене.

Я роззявила рота від здивування, не втрималась і розгоготалася на весь будуар, тицяючи пальцем у бік переляканого птаха:

— Ой-ой-ой! Дивіться-но! Та це ж справжній шедевр заморської моди! Обідраний, як курка перед борщем, і лисий на хвості! Ваш папуга, Ваша Світлосте, виглядає точнісінько так само, як ваші манери, пишно, але як опудало!

— Та як ти смієш?! — верещала принцеса, махаючи руками і намагаючись зловити птаха, який почав кружляти тепер над головами переляканих фрейлін.

Король Солопій від несподіваного вильоту папуги, який зненацька воскрес, впав у крісло, заплющив очі й схопився руками за голову, схоже, обидві ґулі зараз у нього різко заболіли. Він навіть слова не міг вимовити від цього всього, що почалося в будуарі.

Але справжній кошмар почався секундою пізніше.

На весь цей галас, писк ти крики папуги й репетування принцеси Амелланії з коридору у, як виявилося, трохи прочинені двері будуару раптом вбіг мій кіт Курзик. Не знаю, як він вибрався з моєї кімнати, але, напевно, почув мій голос і прибіг сюди. Побачивши пташку, яка хаотично літала під стелею, котик миттєво згадав про тих пернатих галасливих пташок, яких ганяв у нашому саду. Скучив, напевно, за своїм хуліганським минулим. В очах Курзика спалахнув хижий мисливський вогонь, і він, не звертаючи уваги на той галас, який тут зчинився, спритно зробив кілька блискавичних стрибків — з підлоги на бенкетку, з бенкетки на спинку крісла, на якому сидів Його Величність король Солопій, а звідти вже націлився прямо на стіл, із якого було ближче стрибнути уверх, до переляканого птаха.

— Няв-няв-няв! — видав Курзик бойовий клич.

— А-а-а-а! — зарепетувала принцеса Амелланія. — Чий це кіт?! Заберіть цю дику тварину! Він же зараз зловить і з'їсть мого папугу! Врятуйте мого Арчибальда!

Дві фрейліни принцеси підхопилися з дивана й кинулися до мого кота, а третя застрибала по кімнаті, розмахуючи руками, очевидно, хотіла впіймати папугу. Сам же папуга, помітивши Курзика, знову заволав: «Дур-р-репа! Дур-р-репа!», і почав ще активніше намотувати кола навколо люстри. Ну, а Курзик із азартом стрибав слідом за ним, збиваючи зі столів, полиць та шаф усе на своєму шляху…