Розділ 19

Розділ 19

Король Солопій стрепенувся, сів у кріслі рівніше, злякано поглянув на мене, а потім промовив:

— За-за-заходьте!

Двері відчинилися, і в покої короля ввалилася ціла делегація на чолі з радником Омінеєм та двома його колегам. З ними увійшли високий бородатий чоловік, котрий виявився головним майстром із королівських розслідувань, слідчим бароном Зюмміком (я знала його в обличчя з газет), кілька озброєних стражників і вже знайома мені герцогиня Матильда, чий вереск сьогодні вночі я мала честь чути. Тепер вона була повністю при параді, у пишній червоній сукні з глибоким декольте, високою модною зачіскою, яскравим макіяжем, великою намальованою мушкою на щоці і сяючим поглядом. Її зморшкувате обличчя нині мало дивний замріяний вигляд, і крім того, жінка раз по раз глибоко зітхала, закочуючи очі до стелі.

— Ваша Величносте! — вигукнув барон Зюммік, тримаючи в руках згорнутий сувій паперу. — Ми розкрили той зухвалий нічний злочин, про який доповідали вам зранку! Злодія вистежено! Можна заарештовувати!

Король здивовано підняв брови, а я мало не впала від переляку, вже вирішивши, що це прийшли по мою душу. Заарештовувати. «Може, це не про мене? Тільки б не мене!», — крутилося в моїй голові.

— І хто ж він такий, цей нахаба? — запитав король Солопій, прикриваючи лоба рукою, щоб менше було помітно свіжу ґулю.

— Це ніхто інший, як Матвас! — урочисто оголосив слідчий, гордо розмахуючи перед усіма обірваним клаптем моєї сукні, який так і залишився тоді на кухні. — Відомий усьому королівству лісовий розбійник Матвас, який уже кілька років здійснює нахабні напади на мирних жителів королівства! Цього разу він пробрався аж у королівській палац! Він переховується в Сіроліссі на півночі королівства, а цей клапоть тканини від його сорочки, його він необачно залишив на місці злочину, коли втікав! Усім відомо, який він мерзотник і злодій! — додав барон Зюммік і з переможним видом розгорнув перед очима короля паперовий сувій, на якому був намальований розшукуваний злочинець.

На малюнку було зображено кремезного чоловіка зі скуйовдженим чорним волоссям на голові, що стирчало на всі боки. Його обличчя перетинав шрам, а ліве око прикривала брудна шкіряна пов'язка. Густа кудлата борода, злий погляд та хижий оскал робили його схожим на звіра, який готовий розірвати кожного, хто посміє стати на його на шляху. Під портретом було зроблено напис: «Розбійник Матвас. Нагорода за голову — тисяча золотих!».

Герцогиня Матильда, поглянувши на портрет, раптом зітхнула і з придихнням промовила:

— Ах, він такий дикий, такий брутальний! Хижий… е-е-е… брутал! Справді небезпечний чоловік! Ви б бачили, Ваша Величносте, з якою жагою і пристрастю він увірвався до моєї спальні! Оці його широкі плечі та страшний погляд і досі стоять у мене перед очима! Якби він не втік тоді від нашої доблесної варти, то я б, мабуть, не встояла перед його хижою харизмою! Він такий владний! Так! Нахаба!

Я прикусила губу, щоб не розсміятися. Ох, якби вона знала, як той «хижий брутал» уночі панічно втікав від королівської варти, та й взагалі, дізналася, хто то був, то розчаруванню не було б меж!

А король сидів мовчки, і в його очах чомусь майнуло щире здивування. Я ж іще подумала, що треба терміново дізнатися, яким чином вирахували цього бідного розбійника, адже виходить так, що ми із Солвіном його підставили.

Тим часом барон Зюммік продовжив свій звіт:

— Ми знаємо, що він заліз на кухню, поцупив там дві копчені бичачі ноги та два мішки з гречкою, але головне — зникла королівська табакерка! А вона, Ваша Величносте, має надзвичайно важливе державне значення! Ця колекційна срібна табакерка з великим алмазом у кришці колись належала засновникам вашої династії, і в ній заховано секретне магічне заклинання на випадок війни! Якщо вона потрапить до рук ворогів чи розбійників — наші кордони будуть в небезпеці!

— Це справді ж-ж-жахливо, — похмуро промовив король Солопій. — Бог із ними, тими ногами й мішками, але от табакерку необхідно п-п-повернути за будь-яку ціну. До речі, чому вона зберігалася на кухні, а не в скарбниці?

— Її слід було зберігати в льодовій скрині, бо цього вимагає те заклинання, — пояснив барон Зюммік, потім вклонився і продовжив. — І, Ваша Величносте, саме тому ми й прийшли до вас! Існує спеціальний давній магічний ритуал. Закон вимагає, щоб загін варти очолював особисто правлячий король, ну, хоча б формально, на першому етапі пошуків злочинця в Сіроліссі. Бо цей ліс, як ви знаєте, не простий, а особливий. Ви повинні приїхати туди й кинути ритуальний виклик злочинцю на місці, щоб у Сіроліссі спрацювала пошукова магія, адже без присутності короля наші пошукові заклинання в Сіроліссі просто не спрацюють!

Солопій аж поперхнувся і страшенно зблід:

— Я?! У ліс?! У Сі-сі-сіролісся? Д-д-до розбійника?! Та ви з глузду з'їхали! Я ж... е-е-е... я ж король, а не воїн чи маг!

— Мусите, Ваша Величносте! — розвів руками радник Оміней. — Магічний пошук без вас у Сіроліссі не спрацює. Адже лише ви як спадкоємець королівської магії можете виконувати такі магічні ритуали. Оракул вас обрав недарма! Але не хвилюйтеся, ми поїдемо завтра зранку, ви якраз ретельно підготуєтеся, і ми візьмемо з собою цілу армію стражників, ви будете в повній безпеці! А панянка Євдокія як ваша особиста репетиторка супроводжуватиме вас, щоб підтримувати ваш бойовий дух!

Я стояла біля короля, витріщивши очі і не знаючи, що й сказати. Просто чудово! Мало того, що ми з Солвіном вночі ледь не рознесли кухню і перелякали герцогиню, то тепер виявляється, що ми, самі того не відаючи, викрали ще й якусь важливу королівську табакерку! І тепер мені за все самій віддуватися! Їхати в ліс і шукати того розбійника Матваса, якого слідчі чомусь призначили головним винуватцем у тому, чого він не скоював! Ох, слід було терміново щось придумати! І знайти Солвіна й поговорити з ним про все це! Може, він щось вигадає?