Розділ 15

Розділ 15

Після завершення ще кількох аудієнцій король Солопій вже був страшенно виснажений. І не через те, що виголошував свої рішення відвідувачам-прохачам, а тому, що він весь час був напруженим і боявся всього, а моя магія тримала його в тонусі дуже короткий час. Він підвівся з трону і в супроводі радників попрямував до своїх спеціальних покоїв, які розташовувалися одразу біля тронної зали.

Король Солопій ішов, трохи похитуючись, очевидно, від того стресу, який він тільки що пережив, а потім раптом на самому порозі тої кімнати відпочинку він якось поточився, чи невдало спіткнувся, навіть не знаю, бо я не помітила цього моменту, якраз відвернулася, втратив рівновагу і добряче гупнувся лобом об одвірок дверей.

— Ох! — охнув король від несподіванки, хапаючись рукою за лоба, а я подумала, що геть довели чоловіка. Он, прямо з ніг падає, об одвірки лобом стукається, і ще більше загорілася бажанням допомогти королю. 

До нього підбігли радники, захотіли підтримати попід руки, але він лише похитав головою, мовляв, усе добре, і пішов до покоїв. Там був великий диван, де Його Величність міг відпочити, стіл, на якому стояли срібні таці з вишуканими фруктами, заморськими солодощами та глечиками з вином. Але бідолашний король навіть не доторкнувся до їжі. Він перелякано сидів у кутку на дивані, здригаючись від кожного звуку, тоді як навколо нього метушилися радники на чолі з головним радником Омінеєм.

Я тоді підійшла і звернулася до головного радника, відкликала його в бік і тихо сказала:

— Пане Омінею, якщо ви хочете, щоб мій дар давав справді чудовий результат, а Його Величність почувався впевнено, нам на деякий час необхідно залишатися з королем наодинці. Мені треба проводити з королем більше часу для обов'язкових магічних налаштувань. Без сторонніх очей!

Пан Оміней здивовано поглянув на мене, але потім кивнув:

— Добре, панянко Євдокіє. Хай буде так, будете з королем деякий час завжди поруч, адже ми побачили, що ваша магія й справді гарно впливає на короля. Сьогодні був чудовий прийом, всі прохачі пішли задоволені! А таке рідко бувало останнім часом. 

— Чудово! — зраділа я й одразу ж почала вимагати більшого. Ага, я така! Мені палець в рот не варто класти, бо я по лікоть руку відгризу. — А тепер я хочу, щоб ми зайнялися здоров'ям Його Величності, бо перше, із чим ми маємо негайно розібратися, то це з обличчям короля! Ну, подивіться на нього, — зашепотіла я раднику. — Які можуть бути успішні прийоми й династичні шлюби, коли обличчя нашого короля всіяне цими жахливими червоними прищами? Це ж навіть моя магія не довго витримає! Розумію, що в газетах і на монетах ви його прикрасили, підмалювали, все заретушували, може, якось магічно вплинули, а в житті?!

Радник здивовано поглянув на короля Солопія, потім на мене і сказав:

— А ми вже звикли. Король таким був завжди. Ну, тобто, ми його привезли з провінції вже в такому стані. Тобто… Я не так висловився. Його Величність вище зовнішності! Адже він король!

— Король теж людина! — обурилась я. — Коротко кажучи, я як найнята вами людина, що спробує зробити з короля впевненого в собі чоловіка, вимагаю, щоб мені розв'язали руки! Дозвольте мені робити все, що я вважаю за потрібне!

Радник подумав і кивнув:

— Добре. Даю вам місяць! За місяць у Його Величності відбудеться весілля, і до того часу ви повинні зробити із нього впевненого монарха і готового до шлюбу чоловіка!

— Прекрасно! — зраділа я. — Тоді покличе королівського цілителя! Зараз же! 

За дві хвилини в королівські покої захекано вбіг повністю лисий і переляканий цілитель, почав кланятися королю Солопію та радникам і схвильовано запитувати: 

— Ви мене виклика́ли? Щось сталося? Щось із Його Величністю?

— Сталося жахливе! — виступила наперед я, підійшла до короля й тицьнула пальцем у королівські щоки, а Його Величність злякано відсахнувся і натягнув нижче на лоба свою перуку. — Подивіться на це! Ви чому запустили обличчя Його Величності? Чому ви не вилікували ці прищі?

Лікар замахав руками, бліднучи на очах:

— Та я пробував усе! Ми мазали шкіру Його Величності мазями з товчених жаб'ячих лапок та робили примочки із зачарованої води, але стає тільки гірше! Прищі не зникають! Ми також перепробували найкращі алхімічні рецепти всього королівства! Цей висип не лікується нічим, це, очевидно, якась спадкова хвороба, проти якої немає жодних засобів!

— Не може такого бути! — обурилась я. — Звичайна підліткова чи стресова висипка завжди піддається лікуванню, якщо знати правильний підхід. А це явно від стресу! Його Величність завжди знаходиться у напрузі, бо на нього покладена велика місія, він керує цілим королівством, це вам не… е-е-е… яєчню посмажити! — понесло мене. — От, моя мама в мої дитячі роки лікувала мене за старим перевіреним домашнім рецептом. Треба взяти засушений цвіт чорної бузини, розтерти з пагонами молодого алое, додати кілька крапель настоянки нагідок і трохи меду — і вже за три дні обличчя сяє чистотою!

Цілитель  замислено поглянув на мене:

— Це від нагідок у вас обличчя жовте? — спитав він.

— До чого тут моє обличчя?! — обурилась я, раптом згадавши, що моє обличчя і справді жовте-прежовте після тої вредної квітки, хай їй грець. Просто всі навколо культурно про це не говорили. Ну, крім цілителя. — Ні… Це… Е-е-е… Мода зараз така! Жовта пудра! От! Та що ви розумієте в моді! — вигадала я на ходу. — Краще зробіть мазь із тих інгредієнтів, які я назвала!