Розділ 12

Розділ 12

Прокинулася я від того, що в кімнаті пахло чимось неймовірно смачним. Я розплющила очі й виявила, що на столі біля вікна стоїть таця із сирною запіканкою та свіжоспеченими булочками, а в моїй кімнаті ходять тихенько, майже навшпиньках, намагаючись мене не розбудити, дві молоденькі служниці в охайних білих фартушках. Одна з них якраз розвішувала на спинці стільця дуже гарну блакитну сукню, а друга гладила мого кота Курзика, який вивалився на кріслі біля каміна і підставив їй своє набите вчорашньою бужениною черевце.

— О, ви вже прокинулися, панянко Євдокіє! — прощебетала старша з дівчат, русява й кругловида красуня, зробила кніксен і вибачальним голосом пояснила. — Просимо вибачити, що розбудили вас, але радник Оміней нам наказав рівно о дев'ятій ранку приносити обід для вельможних службовців, бо о десятій всі йдуть на службу. Ми не думали, що ви ще спите, але вже принесли сніданок, тому вирішили тихенько зайти та залишити його тут у вас. Доброго ранку!

— Д-доброго ранку, — сонно пробурмотіла я, сідаючи на ліжку й намагаючись розгладити рукою волосся, яке у мене, як завжди після сну, було сильно скуйовджене і заплутане. — Та нічого страшного. Якраз не ви мене розбудили, а смачні запахи.

— Ви тоді приводьте себе до порядку, а ми прийдемо за хвилин п'ятнадцять, ви якраз поснідаєте, і ми допоможемо вам одягнутися та розчесатися, — посміхнулася служниця. 

Через хвилин п'ятнадцять дівчата допомагали мені одягатися, розчісуватися, і ми познайомилися. Вони трималися привітно, але дотримувалися ввічливої дистанції, були вишколені щодо цього, як я помітила. Ну, це й на добре. Я хоч і була теж дівчиною молодою, можливо, їхньою одноліткою, або трохи старшою, але не збиралася вести себе зі слугами по-панібратськи. Але й манірною та пихатою панночкою здаватися не хотіла. Просто вирішила подружитися з цими служницями, спілкувалася з ними привітно й по-доброму. Ну, тут і дурневі зрозуміло, що слуги у королівському палаці — це найперше джерело новин та пліток, адже це логічно, вони все бачать і все знають, а мені треба були тут додаткові вуха та очі, бо інформація про те, що хтось впливає на Його Величність, не давала мені спокою.

Старшу дівчину звали Агнеса, а її напарницю, яка виявилося ще й її молодшою сестрою, Корнелія. Ми розговорилися про королівський палац, його традиції, плавно перейшли до останніх новин, точніше, я плавно підвела дівчат до цієї теми. І тут у служниць яскраво запалали очі, й видно було, що вони обоє аж горіли від нетерпіння поділитися зі мною останніми новинами.

— Ой, панянко Євдокіє, ви б знали, яка паніка зараз у всьому королівському палаці! Ми вам таке розкажемо! — почали розповідати дівчата, сиплючи новинами та плітками одна поперед одною. — Із самого ранку вся королівська варта на вухах стоїть! Усі тільки й говорять, що про нічного злодія!

Я напружено завмерла, чекаючи продовження.

— Про якого ще злодія? У королівському палаці є злодії? — удавано вражено запитала я, намагаючись зробити максимально невинний і здивований вигляд.

— Так! Страшного нічного злодія! — підтвердила Агнеса, з жахом та захопленням витріщивши очі. — Уявляєте, цей жахливий розбійник вночі нахабно зламав магічний замо́к на кухні, проник туди і викрав дві бичачі копчені ноги та мішок з відбірною гречкою!

— Та ні! — перебила її обурено Корнелія. — Не вигадуй! Яка гречка? Це були два мішки борошна! Я сама чула, як головний королівський кухар бідкався і жалівся нашому дворецькому! Так і сказав: украдено два мішки борошна і дві копчені бичачі ноги! Ну, і весь королівський сервіз потовк із якогось дива...

— Ой, як страшно! — вигукнула я. — Але як же може одна людина два мішки гречки чи борошна та ще й дві бичачі ноги на собі потягнути? А цей злодій не просто все це виніс із кухні, як ви кажете, він же ще й утік! А отже, він неймовірно сильний!

Дівчата замовкли, обдумуючи мої слова, а потім злагоджено кивнули, погоджуючись із моєю логікою.

— Це ви правильно помітили, панянко Євдокіє, все так і було! — поважно кивнула Агнеса. — Страшенно сильний і здоровенний чоловік цей злодій! І мішки, і ноги на собі пер!

— А ще він украв дуже цінну й рідкісну річ, колекційну срібну королівську табакерку з алмазами, яка лежала в секретному ящику на кухні! Головний королівський кухар теж про це казав, — додала раптом Корнелія.

— І цей нахабний злочинець утік прямо через кухонний ліфт для подачі страв! — підхопила Агнеса.

— Змився від королівських охоронців на верхні поверхи! — підсипала подробиць Корнелія.

— А там увірвався в покої самої вельможної герцогині Матильди фон Кульби! Уявляєте жах бідолашної жінки?! — аж затряслася від цікавих новин Агнеса.

— Ой, матінко моя, прямо з двома ногами і мішками? — вирвалося в мене.

Я ледве стримувала сміх, намагаючись осягнути масштаби, з якими плітки розросталися і робили нічного злодія все більш кремезнішим та могутнішим, а його крадіжку все більш масштабнішою.

— Якими мішками? — спитала здивована Корнелія. 

— Якими ногами? — синхронно з нею спитала Агнеса.

— З гречкою чи борошном і бичачими, — уточнила я, наївно кліпаючи очима.

— Е-е-е… Напевно, — протягнула Корнелія і хотіла ще щось додати...

— То це ще не все! — перебила сестру Агнеса, не бажаючи переривати свою цікаву розповідь, роблячи страшні очі й махаючи руками для драматизму. — Найстрашніше було потім! Адже постраждала герцогиня Матильда! Цей нічний злодій виявився ще й маніяком! Він мало не зґвалтував її у власному ліжку! Уявляєте?! Увірвався вночі, дикий, хижий, страшний, здоровенний, — очі дівчини замиготіли мрійливими вогниками, — схопив її і…