Розділ 7

Розділ 7

Я вирячилася на мого нічного кухонного друга, який із задоволенням дожовував свій пиріжок, і відчула, як на язику закрутився шалений вихор різноманітних вихвалянь. Мені хотілося похвалити у цьому чоловікові все, от, буквально все! Я розвернулася до нього і видала все, про що думала: 

— Знаєш, Солвіне, а ти насправді просто неймовірний чоловік! От, серйозно, я під величезним враженням від знайомства з тобою! Ти так безстрашно й упевнено вів мене крізь ці жахливі й темні палацові коридори, що не кожен зможе! Ішов попереду, як справжній безстрашний мандрівник і ватажок, який знає кожну таємну стежку у цьому велетенському замку! Я б сама там точно заблукала й залишилася назавжди ночувати десь там у темряві на підлозі, а ти вивів мене просто до омріяної мети! На кухню! 

Я перевела подих і захоплено махаючи руками, почала розписувати його подвиги:

— А як ти майстерно розібрався з тим магічним замком на дверях?! Я аж рота роззявила від подиву! Доторкнувся своїм таємничим артефактом, і найскладніша захисна магія палацу просто розчинилася у повітрі! А те, що на кухонних дверях знаходилася дуже серйозна магія, то я не сумніваюся! Я б особисто теж захищала б ці двері найсильнішими заклинаннями, щоб ніхто не прокрався сюди серед ночі і не з'їв мою їжу! Ну, як оце ми з тобою зараз зробили. Це ж який тонкий розум і вправність у володінні артефактами треба мати, щоб так легко відчинити ці двері! — я тицьнула пальцем у сторону дверей, і Солвін зачаровано поглянув у той бік. — Та ти не просто користувач артефакту, ти, напевно, маєш особливі навички і хист до артефакторики! 

Солвін мало не подавився пиріжком, слухаючи мою похвалу, але я не зупинялася, мене вже несло на хвилі дифірамбельського натхнення:

— Та сам поглянь на себе! Ти ж ідеальний і нескорений перешкодами геній! Цей твій довгий домашній халат дуже тобі личить і має шикарний вигляд! А які на ньому гарні яскраві квіти! Будь-яка найвельможніша пані у цьому королівстві позаздрила б такому халатові! І він зовсім не приховує, а навпаки, підкреслює твою чудову могутню чоловічу солідну поставу. Ти зовсім не товстий, як ти там казав, о ні! Ти просто благородно вгодований чоловік у повному розквіті сил, широкий у плечах і надійний, як кам'яна стіна, за якою не страшно сховатися від жодних життєвих негараздів! О, у тобі відчувається така внутрішня сила і впевненість, що аж страшно!

Тут я зрозуміла, що трохи перегнули палку, тому широко посміхнулася і поплескала чоловіка по плечу, неначе заспокоюючи, бо в Солвіна аж очі вилізли із орбіт від моїх слів.

Так, що ще можна похвалити? Я критично зиркнула на чоловіка і перейшла до гастрономічної частини.

— А як ти їси?! Боже мій, це ж окреме мистецтво! Без оцих фальшивих манірних колупань виделкою в тарілці, а природно, щиро й смачно, з величезним чоловічим апетитом! Це ще так їсти треба вміти! А твій шедевральний бутерброд із бужениною?! Ти ж склав його так акуратно, скибочка до скибочки, рівненько, з такою любов’ю та гастрономічним смаком, що можна натюрморти малювати! Якби який-небудь художник побачив твій бутерброд, то одразу кинувся б за пензлями та фарбами, щоб його намалювати! А картину цю потім можна було б виставити в королівський галереї, щоб усі могли помилуватися цим дивом бутербродної смакоти! О, Солвіне, ти неперевершений гастрономічно-бутербродний естет! І кожен твій рух на кухні — це точні дії голодного чоловіка, який знає, що робить! Ти захотів їсти — ти взяв їжу і їси! Це геніально! От, чесно, Солвіне, кращого компаньйона для нічної вилазки на кухню у світі просто не існує! І взагалі, я говорила, що ми прикинемося дегустаторами, але тепер і справді бачу, що ти чудово справляєшся із цією нелегкою місією. У тебе неперевершений смак! Ти справжній елітний і унікальний дегустатор узвару! 

Солвін сидів біля мене, зачарований хвилею моїх нахвалювань, і аж рота відкрив він здивування та захвату. А потім щось сталося. Адже магічна хвиля моєї похвали вдарила по ньому з такою силою, що чоловік на очах почав змінюватися. Його трохи сутулі плечі розправилися, поли квітчастого халату на грудях трохи розійшлися від гордо випнутих уперед широких грудей, в підборіддя від похвали задерлося догори.

— Ну... е-е-е... знаєш, Досько, — пробурмотів Солвін, поправляючи поли халату і гордо й трохи недовірливо дивлячись на мене. — Мабуть, у твоїх словах є частина... гм... навіть не частина, а повністю правда!

Він задоволено усміхнувся, збираючись додати щось іще, аж раптом за дверима кухні почулися якийсь шум і кроки, напевно, то була королівська варта. Моя дифірамбельська магія одразу ж зникла, перелякавшись разом зі мною.

— Ой, хтось іде! — зашепотіла я Солвіну й схопилася на ноги. — Треба ховатися!

— Навіщо? — спитав здивовано Солвін, все ще перебуваючи під впливом моїх дифірамбельських чарів, і відпив узвару зі срібного кубка. — Я ж дегустатор!