Розділ 4

Розділ 4

Я обвела ще раз поглядом свої апартаменти. Гм. Ну що ж, жити можна!

— Ну що, Курзику, бачиш, яке усе навколо шикарне? — звернулась я до кота, ставлячи клітку посеред кімнати. — Тепер ми з тобою наближені до короля особи!

Курзик у відповідь глянув зі злістю й демонстративно відвернув морду, даючи зрозуміти, що жодні палаци не компенсують йому перенесених у клітці страждань.

Я кинула свою торбу на ліжко і відчинила дверцята клітки.

— Виходь, розбишако, освоюйся. Тільки нічого тут не дряпай! Веди себе тихо і чемно! А я зараз прочитаю правила і піду пошукаю нам щось поїсти, а то тут всі забули, що я взагалі-то голодна! І ти теж! А надворі вже майже ніч! — глянула я у вікно, де вже й справді стемніло. 

Курзик, почувши про їжу, схвально нявкнув, вийшов із клітки, пройшовся по кімнаті, зазирнув чомусь під ліжко, ретельно обнюхав ніжку столу, а потім заскочив на м'яке крісло біля каміна і розлігся там. Ну, от і добре. Тепер можна ознайомитися з правилами.

Я взяла розгорнутий сувій, який мені упхав радник Оміней, і почала його вивчати.

У сувої було прописано суворі й чіткі палацові інструкції, які одразу ж мені не сподобалися:

“Правило перше. Про сувору державну таємницю. Про справжню мету вашого перебування в палаці не має права знати ніхто, окрім вузького кола довірених осіб на чолі з радником Омінеєм. Усім палацовим службовцям, охоронцям та стороннім особам ви представлені виключно як нова репетиторка з етикету та риторики.

Правило друге. Про заборону розголошення стану Його Величності. Будь-які відомості про стан короля, його невпевненість чи страхи є державною зрадою. Говорити про це заборонено.

Правило третє. Про використання забороненого дару. Магічне нахвалювання дозволяється застосовувати виключно під наглядом і під час особистих зустрічей із Його Величністю за прямим наказом радника. Використання дару на інших мешканцях палацу або сторонніх особах суворо заборонено.

Правило четверте. Про дотримання дистанції та субординації. Під час занять із Його Величністю заборонено робити різкі рухи, підвищувати голос, порушувати особистий простір короля чи ставити запитання особистого характеру. 

Правило п'яте. Про обмеження пересування. У нічний час (від заходу до сходу сонця) самостійне пересування коридорами житлових та адміністративних корпусів палацу без супроводу королівської гвардії заборонено”.

— Оце так правила, — пробурмотіла я, перечитавши пункти кілька разів і згортаючи сувій. — Тобто я тут на правах секретної зброї під прикриттям, така собі шпигунка-репетиторка, яка не має права ні дихнути зайвий раз, ні кроку ступити самостійно. Цікаво, чому це не можна ходити по палацу вночі? Це, Курзику, із усіх цих дурних правил, найцікавіший пункт! — сказала я коту.

Зрештою, я кинула сувій з правилами на стіл, вирішивши, звичайно, все робити по-своєму, бо ніякі правила не спинять дифірамбельку, яка хоче виконувати свою роботу на відмінно. А я хотіла. Точніше, хотів мій нахвалювальний дар, який я дуже чітко відчувала.

І тут мій живіт видав кілька звуків, що нагадували, що я дуже й дуже голодна. Ну, так! Я ж бо від самого обіду не мала ні зернятка в роті! Ми ще в кареті пообідали, а тут про вечерю всі забули! А зараз стало зрозуміло, що якщо я зараз же чогось не з'їм, то просто помру від голоду!

Звичайно, пункт про заборону нічних прогулянок я проігнорувала одразу. Правила існують для того, щоб їх порушувати, особливо, коли дуже хочеться їсти.

Я підійшла до дверей і визирнула. Було тихо, напівтемно, і нікого не спостерігалося біля моїх дверей в коридорі. Чудово! Ще раз наказавши Курзику сидіти тихо і чемно, я пішла шукати кухню. Може, там зможу добути собі що-небудь пожувати?

Коридори палацу вночі виглядали зовсім інакше, було напівтемно, магічні факели відкидали на підлогу похмурі тіні, і здавалося, що із портретів на стінах бородаті королі та манірні королеви осудливо спостерігали за мною, а цокання підборів моїх черевиків було набагато гучнішим, аніж хотілося б…

Я пройшла одним коридором, потім другим, спустилася по сходах униз, як мені здалося, на перший поверх палацу, потім виявилося, що це не перший, а якийсь інший, вищий поверх, пішла знову сходами наверх, знову коридорами… В результаті, схоже, я заблудилася. Так, блукала коридорними лабіринтами вже добрі пів години, якщо не більше, намагаючись знайти хоч якісь сліди службових приміщень чи кухні, але натрапляла лише на зачинені двері та глухі кути. Тут я згадала останнє правило, і почала роздумувати, що його, напевно, написали недарма, мабуть, щось було тут уночі, в королівському палаці, таке, про що я не знала? Навіщо те правило прописали спеціально? Може, тут привиди якісь живуть? Чи коридори то з'являються, то зникають? Мої блукання якраз підтверджували таку версію. І я вже навіть подумувала, що, можливо, треба вже запанікувати і спробувати постукати в якісь двері в цих дурних коридорах і спитати дорогу до кухні, чи взагалі зарепетувати на все горло, щоб мене хтось почув і прийшов на допомогу, довів, якщо не до кухні, то хоча би назад до моєї кімнати…

Так міркуючи, я не зогледілась, як забрела у темні місця. І на черговому повороті в черговому коридорі, де факели чомусь не горіли й панувала темрява, я повернула за ріг і з розгону гепнулася лобом об щось тверде.

— Ой! — пискнула я, відсахнувшись назад і мацаючи себе за лоба, де вже явно назрівала пристойна ґуля.