Розділ 3

Розділ 3

Хоч дорога до столиці й тягнулася довго, але все коли-небудь закінчується, і наступного дня ми нарешті в'їхали у столицю нашого королівства, місто Багріяк. Коли за вікнами карети замиготіли яскраві вулиці, багаті маєтки, а потім попереду з'явилися високі вежі королівського палацу, моє серце забилося швидше. Не від страху, звичайно, бо ті люди, в яких у торбі валяється скрижаль із забороненими фокусами, нічого не бояться! Мені просто терміново кортіло побачити того нещасного короля, якого змусили вдягнути корону проти його волі.

Наша карета в'їхала на задній двір королівського палацу і зупинилася біля непримітних дверей, тому що радник Оміней сказав мені, що привезли мене сюди дуже таємно, і взагалі, все, що стосується моєї місії тут, є надзвичайно засекреченим. Ну, таємно то таємно, не маю нічого проти, головне, щоб зарплату платили вчасно. А мене вирішили оформити як особисту репетиторку Його Величності з етикету. Ну-ну…

Радник із карети вийшов першим, простягнув мені руку і вищирився у ввічливій посмішці:

— Прошу, пані Євдокіє. Ласкаво просимо до королівського палацу! Ваші покої вже готові, а от питанням зняття печатки з вашого магічного дару ми займемося просто зараз, у кабінеті Верховного Мага.

Я вилізла з карети, однією рукою притиснула до боку торбу, а іншою тримала клітку з розлюченим Курзиком, який уже обіцяв мені у майбутньому дуже серйозні розбірки, бо я знала, що от як тільки я його випущу, то точно помститься, такий він був у мене вредний. 

Ми увійшли до палацу, минули кілька довгих коридорів, де на стінах висіли портрети якихось похмурих бородатих предків короля Солопія (судячи з виразів їхніх облич, вони теж не дуже раділи, що були королями), і зупинилися біля дверей із блискучими ручками.

— Вам сюди, — вказав радник Оміней. — Верховний маг Кашим уже попереджений про вас. А я тут почекаю, щоб не заважати магічному процесу.

Я штовхнула двері й увійшла всередину. Кабінет виявився величезним, заставленим шафами з різними банками та пляшками, дещо, правда, темнуватим, і тут трохи смерділо старими шкарпетками. Посеред кімнати стояв стіл, а за ним сидів якийсь худорлявий дід у жовтому балахоні. В руках він крутив довгу скляну колбу, з якої йшла тоненька цівка зеленого диму.

— О, ти вже прийшла! — прошамкав дід, тобто, звичайно, Верховний Маг, глипнувши на мене з-під кущистих брів. — Стій там, на крейдяному колі, і не рухайся, магія штука делікатна, ще не так подіє!

Я поглянула на підлогу й побачила, що й справді стою в намальованому колі. Швидко поставила клітку з Курзиком на підлогу (кіт одразу ж обурено мявкнув) і вперлася руками в боки. От, не люблю я цих фокусів із крейдяними колами!

— Я б хотіла уточнити, Верховний Королівський Магу чи як вас там, — почала я, але дід раптом махнув рукою, і в нього в руці з'явилася довгенна, сплетена із магії палиця, він вигукнув якесь довге, схоже на чхання заклинання, і різко тицьнув тією палицею прямо мені в лоба.

І в ту ж мить всередині мене щось вибухнуло, в голову вдарила така хвиля гарячого магічного вогню, що я аж очі вирячила і захиталася на місці. Магічний дар мого роду, заблокований, забитий і замурований багато років тому дифірамбельський хист раптом прокинувся. Він забурлив у моїх жилах так, ніби я випила за раз відро міцного вина. Вуха заклало, в очах потемніло, язика почала нестерпно щипати, а в грудях защеміло від нестримного бажання негайно когось розхвалити!

Ну, і я, звичайно ж, не втрималася. Мій розблокований язик миттєво знайшов ціль.

— О Верховний найсильніший і наймагічніший Королівський Магу!  — верескнула я своїм найкращим улесливим дзвінким і переконливим голосом так голосно, що аж сама злякалася. — Ви найсильніший маг у королівстві, як я бачу! Що за величність! Що за божественна сила! Та на ваших геніальних і сповнених незбагненної мудрості магічних заклинаннях тримається все-все королівство! А який у вас науково продуманий і лабораторно правильно облаштований кабінет! І цей вишуканий аромат старовинних, ні, навіть древніх шкарпеток так чудово підкреслює глибокий зв'язок між приземленістю життя і високими матеріями! Та жоден маг у нашому королівстві не здатний так віртуозно, з таким неперевершеним шармом та елегантністю крутити в руці колбу з невідомою рідиною! Ви не просто Верховний Королівський Маг, а титан магічної думки! Світоч нашої епохи!

Маг Кашим мало не поперхнувся зеленим димом зі своєї колби, бо той дим раптом повалив стовпом. Чоловік витріщив на мене очі й отетерів від несподіванки, його рот почав беззвучно відкриватися і закриватися, а обличчя покрилося густим сором'язливим рум'янцем. Ага! Магія моєї похвали вдарила по ньому з такою силою, що старий чаклун явно відчув себе володарем світу.

— Ого! — трішки оговтавшись, промовив маг, притискаючи свою зелену колбу до грудей і починаючи дурнувато посміхатися. — Ну... е-е-е... дівчино, ти, я бачу, розбираєшся в справжньому магічному мистецтві! Таку високу оцінку і глибокий аналіз мого скромного таланту ще ніхто ніколи не робив!

— Звичайно, розбираюся, — хитро посміхнулась я. — Дякую, що зняли печатку із моєї магії. Сподіваюся, ми ще побачимося, найсильніший магу нашого королівства!

Верховний Маг, усе ще зачарований і з блаженною посмішкою на вустах, лише задоволено кивнув:

— Але дивись мені, дівчино, — вже трохи іншим тоном промовив маг Кашим. — Із такою магічною нахвалювальною силою в королівському палаці краще зайвий раз мовчати, бо ще нахвалиш когось так, що той здуру наробить дурниць.