Розділ 2

Розділ 2

Злазила я з яблуні швидко, тому все-таки при самій землі мало не впала з гілки, незграбно приземлилася, аж спідниця задерлася і трохи надірвався поділ. Приїжджий радник скромно відвернувся, солдати навпаки вирячилися у всі чотири ока на двох на мої салатові панталони, а тато осудливо кахикнув, але промовчав, не сварився цього разу.

Але то дурниці були, бо найнеприємніше сталося потім, коли я попрямувала до наших гостей. Бо та капосна квітка-соняшник таки за надкушені яблука розізлилася і пирхнула на мене густою хмарою липкого жовтого пилку прямо в обличчя. Я чхнула раз, другий, витерла рукавом ніс, сердито глипнула на клумбу і не стрималася, голосно вилаялася. Мати вражено охнула, а мені так і хотілося підійти і вирвати ту злюку з корінням. От, халепа! Мені в королівський палац, може, доведеться, їхати сьогодні, а у мене тепер все обличчя було жовте, наче я жовтухою якоюсь хвора!

— Пані Євдокіє, — там часом опанував себе радник Оміней, культурно роблячи вигляд, що не бачив і не чув нічого особливого, наче кожного дня перед ним молоді дівчата панталонами світять і на вредних рослин грубо лаються, — не варто так гніватися на екзотичну флору. Краще вислухайте мене, бо приїхали ми до вас не з пустої примхи. У столиці нашого королівства сталася велика біда, про яку ніхто не знає, це таємниця за сімома печатками! Тому все, про що зараз дізнаєтеся, мусите тримати в великому секреті. Я магічно це закріплю!

Чоловік махнув рукою, і всю нашу компанію огорнули клуби магічного диму, які одразу ж і розтанули. Але тепер ми всі, якщо й хотіли б комусь розповісти те, про що цей чоловік зараз хотів повідомити, то не змогли б. Він же тим часом зробив невелику паузу, озирнувся на гвардійців і продовжив:

— Ви вже знаєте, що нещодавно помер наш король, котрий не мав дітей, і трон за правом спадкоємності мав зайняти його найближчий родич.

— Ну, так! — кивнула  я. — Десь же місяць тому коронували нового короля, Солопія Першого. Всі про це знають. Він якийсь двоюрідний небіж чи внучатий племінник померлому королю приходися. Я не дуже стежу за життям королівської родини.

— Він троюрідний небіж двоюрідного брата рідної сестри троюрідного дядька нашого колишнього короля, — ошелешив мене довгим ланцюгом споріднених ланок королівської династії радник Оміней. — Але не в цьому проблема. Так сталося, що лише цього чоловіка, принца Солопія, а нині нашого короля, було обрано на трон Магічним Оракулом. Він останній із династії, хто має в своїй крові особливу королівську магію. Ми всі дуже зраділи, що династія не перерветься і королівство знову процвітатиме. Проте нині король Солопій переживає… е-е-е… непрості часи. Отримавши трон і корону, він занепав духом так сильно, що ми всі при дворі не знаємо, що нам робити. Адже вельможний Солопій геть не знав, що він спадкоємець корони, аж поки його не знайшов Оракул. І наш король, як би так доступно пояснити, ну, він усього боїться, геть не впевнений у собі і не бажає бути королем. Зовсім! А всі наші спроби підбадьорити його, допомогти порадами чи книжковою мудрістю зазнали поразки. Він у великій депресії. І йому потрібна справжня магія, яка допоможе пристосуватися до нової обстановки і навчитися бути королем. Крім того, у нас є велика підозра, що хтось спеціально впливає на короля і робить його боягузливим та невпевненим. А магія вашого роду дифірамбелів якраз працює сама так, вона дуже допомогла б нашому королю. За законами минулого це ремесло визнали небезпечним, таку магію почали блокувати, і магічну енергію вашого батька вже неможливо відновити. Але якщо ви погодитеся співпрацювати з королівським двором, то ми знімемо печатку з вашого дару вже у перший день вашого прибуття до столиці. Про все ж інше, тобто про ваші обов’язки та правила поведінки, вам розкажуть на місці. Чи згодні ви на таку пропозицію?

Мати ахнула, схопилася за серце, і перевела благальний погляд на мене:

— Явдосю, доню, благаю тебе, погоджуйся! Це ж така честь для нашої родини!

Батько мовчки кивнув, підтверджуючи її слова, хоч у його очах було чимало тривоги.

Я пильно подивилася на радника, потім на батьків. Обіцянка зняти печатку з моєї магії та цікаві нові пригоди попереду (а вони точно будуть, бо я завжди вляпуюсь у що-небудь) пересилили всі мої сумніви. Хіба я могла всидіти на місці, коли попереду чекала така таємниця?

— Добре, — кивнула я. — Я згодна працювати при королівському дворі. Але не забудьте про зарплату! І нові покої для мене! Тільки спочатку мені треба зібратися…

За кілька хвилин я вже збирала свій нехитрий скарб перед дорогою. У торбу полетіла улюблена скрижаль із забороненими фокусами, вкрадена книга з бібліотеки, трохи різного одягу та взуття та в’язана ще бабусею тепла хустка. А наостанок я підманила кота Курзика, помістила його у спеціальну клітку, в якій колись у мене жили хом'яки, і теж взяла його з собою.

І от вже по обіді карета з королівськими гербами рушила з нашого двору, де залишилася мої батьки, хоч і трохи сумні, але горді за мене і, мабуть, в душі навіть раді, що позбулися такого головного болю, як я. Адже я не була подаруночком. Гм. Напевно, навіть навпаки.

Я сиділа на м’яких подушках у кареті, Курзик незадоволено щось там шипів собі у клітці, а за вікнами пропливали поля й переліски, ми їхали в столицю. І я все думала і думала. Що ж це за король такий там на троні, що заради нього довелося розшукувати забите містечко і витягати на світ старий і напівзабутий дар нахвалювання? Що там у них у столиці коїться? Ну нічого, дістануся палацу — і все-все вивідаю!