Велес книга

Є у нашій історії один суперечний факт. Усім відомо, що після насильницького хрещення Руси-України, князем Володимиром, були знищені всі, чи майже всі, писемні пам’ятки нашого народу. На той час церковниками були тільки греки, і нищення нашої культури цими нашими одвічними супротивниками було справою їх особистого виживання, а також необхідністю збереження здобутого успіху взагалі. Цим вони вибивали у народних волхвів ґрунт з під ніг у їхній пропаганді за Рідну Віру. Нам кажуть, що їх і не існувало, тих пам’яток, але це обурлива брехня. Арабський письменник мандрівник Аль-Масуді, засвідчив, що були і святині-храми, і книги були, раритетні артефакти, що зберігалися, як свідчення подвигів наших прадідів. Все це зберігалося у святинях і було варварськи знищено християнами греками й варягами. Як би там не було, але на початку 20-го століття, була віднайдена збірка дощечок із нашими  старовинними письменами, названа Велесовою книгою. Про неї сказано вже багато, історія її відома. Дехто заперечує її автентичність, але я хочу стати на бік тих, хто доводить справжність цієї книги. В самій книзі розповідається про багато тисяч років переходів, що саме по собі тяжко вкладається у нашу свідомість, оскільки історики весь час нам розповідають про якісь пару тисяч років існування слов’янської мовної спільноти. Велесова книга повідомляє про безкінечні переходи, кочування і криваві війни, спочатку з невідомими нам супротивниками, а далі вже із пращурами сучасних нам европейських народів. Якщо взяти все до купи, то вимальовується якась дивна схожість наших поневірянь світами, описаних у Велесовій книзі, із поступовою еволюцією гімнів Ріґ Веди, проясненою брагманом Тілаком, яка свідчить про такі ж довготривалі переходи оріїв.

       Брагмани, створюючи гімни богам, вкладали в тексти алегорії, які описували природні умови середовища, де перебували, на той час орійські племена. Поступово алегорії змінювались, в залежності від просування на південь. Це тривало тисячі років. У Велесових дощечках хоч і не йдеться про щось подібне, але вказується на дуже великі проміжки часу, років по п’ятсот, тисячу, тощо. Можна припустити, що коли домінуючі племена оріїв рушили на південь, то залежні лишились позаду них і пішли пізніше. Чому я так думаю? Бо такі племена, які позбулися домінанта, лишилися б на місці тільки для того, щоб відчути подих волі. Або сваволі. І пішли б тільки тоді, коли б стало зовсім сутужно. Домінуючі племена оріїв були чітко організовані і складалися з чотирьох варн (каст): брагмани-священики, кшатрії-вояки, вайшьї-торговці, землероби, ремісники, і шудра-служники. Змішування варн, як тоді, так і зараз у Індії не віталося, хоча народ, певне, не дуже дослухався до брагманів. З часом виникали цілі племена з людей змішаних варн. Чому брагмани забороняли мішати варни? Дуже смішно, але через намагання зберегти генетичний розділ, так би мовити, щоб зберегти породу. Вони щиро вірили, що генетичний набір напряму впливає на якості людини.  Наприклад, у кшатріїв не виникало захланності до багатств, і вони прагнули лише до подвигів, хоча комфортне життя повинно було бути. Не може ж той, хто ризикує власним життям і здоров’ям заради інших, жити як злидень. Це була керівна й справедлива варна. Кшатрії дослухалися до брагманів, як до носіїв знань. Якщо ж торговець якимось чином ставав царем, чи іншим кшатрієм, то був ним недовго, бо його природні здібності до збагачення переважали вимоги до справедливого керівника і його просто страчували. Цим керували брагмани, виконували кшатрії. Та незважаючи на правила, виписані у “Законах Ману” (першорозуму людини), виникали генні суміші, що давали агресивних, свавільних людей, або полохливих, і так далі. Наприклад, від злягання брагмана йй жінки з варни вайшьї, народжувався млечх, який характеризувався злодійкуватістю, а від кшатрія і шудри – кшаттар, що був агресивним і невитриманим. Звісно, це не вирок людській породі, та слабші завжди гинуть перші, а природа серед полохливих завжди створить сміливий ген. Панівні племена, дотримуючись родової чистоти, тримались окремо від племен змішаного генного походження, хоча це були такі ж орії. Швидше всього, вони і пішли перші, оскільки керували самі собою. Вони змогли пронести весь культурний багаж за допомогою брагманів. Серед непанівних племен брагманів не було і нема.На мою думку, сучасні европейські народи походять від тих племен, що затримались і пішли пізніше. У них не було спадкових брагманів, а ті, що може і були, просто загинули під час переходів. Про це дотично говорить соціальний устрій слов’янських племен, де князя обирали. Вибори відбуваються серед рівних, а серед різних за походженням правитель визначається спадкоємністю. А який міг бути князь, якщо до обрання князем він був, наприклад, купцем? Оскільки кастовості в таких племенах не було, то і знання передати було нікому. Тож з’являлися люди, які бралися за цю справу, і які мусили щось створювати на місці порожнини втрачених знань. Тому, міфологія европейських народів так різниться поміж собою, як і з міфологією оріїв Індіі та Ірану, в яких між собою багато що збігається.  Хоча певні сліди з іменами готських та слов’янських богів є у міфології Індії. Так ось Велесова книга про все це оповідає, але, на жаль, доволі непослідовно і не так ясно, як Авеста. Деяка кастовість все ж зберігалася у звичаях тих людей, але вже не так чітко оформлена, як у індусів, де це все описано у книзі “Закони Ману”. Хіба, що у вигляді фахового розділу між племенами. Греки, коли описували скіфів, зазначали, що у них є племена войовників, хліборобів та інші. Ну, якщо подивитись на цю історію тверезо, слід мабуть визнати, що серед тих всіх скіфів знаходяться і пращури всіх европейських народів, хоча науковці на це скажуть”тю…”

       Тому, зважаючи на мою інтуїтивну прихильність до визнання автентичності Велесових дощечок, як спадщини наших предків, що дивом уціліла від попівської завзятості, я наведу текст однієї з них на користь реінкарнації.