Частина перша.

1.1

Ось я отримала диплом інженера. Звикаю, що вже не студентка. 1994 рік.

Треба шукати роботу. Де влаштуватися?

Я відмовилась від пропозиції стати енергодіспетчером в Одеський області.

Їхати далеко від рідних не хочу. 

 Можна було би десь перекладати папірці, але це не моє.

А що моє?

Мій наречений сказав, що на залізничній станції неподалік потрібна чергова.

— Сходи, спитай. Може, візьмуть.

— У мене ж диплом зовсім з іншої спеціальності.

— Сходи. Туди зручно добиратися від твого дому. Графік поїздів зручний для того щоб добратись. До того ж безкоштовно, по «формі чотири».

Дивно, але мене погодилися взяти. Я не питала, що я маю робити на цій посаді. Взяли і добре.

Але.

Щоб стати черговою по станції, потрібно було пройти  піврічні курси для чергових. Потім — купа іспитів, практика, знову іспити... Якби я знала, що все буде настільки складно, то шукала би іншу роботу. 

Але я була задоволена, що мене взяли. В той час, майже на всіх підприємствах скорочували працівників. Була затримка оплати, або оплата продукциєй. Як тоді казали  у шутку, оплата натурой. На залізниці люди отримували зарплату грошима.

І ось я вперше переступила поріг приміщення чергового по станції. 

Що саме я повинна робити на цій посаді?

Зараз побачу .

Дві літні жінки працювали злагоджено, наче були одним цілим. Одразу видно, що вони розуміють одна одну без зайвих слів.

Сергіївна була середнього зросту, енергійна, з жвавим поглядом і швидкими рухами.

Тимофіївна — низенька, з зайвою вагою,та з хворими ногами, як у моїй мами , тромбофлебіт. Тому я одразу це побачила. Вона посміхалася по-дитячому і привітно, я заспокоїлась.

Побачивши мене, Сергіївна відразу посумнішала,мене  готували на її місто. Через рік, коли я навчусь, вона мала піти. Вона вже була  на пенсії, але працювала далі. Були потрібні гроші і цю роботу вона любила. Жила нею. 

А можливо, вона просто хотіла спокійно працювати. Доплати за навчання новачкив не було, і тому зайва людина біля пульта заважала...

Невелике приміщення майже повністю займав пульт керування станцією. За ним стояли холодильник, електроплитка, щоб розігріти їжу. На вході шафа далі стіл та маленький твердий диван поруч із селектором, де начальник станції слухав планерку  з управлінням дороги і доповідав  в якому стані на момент завантаження,розвантаження вагонів.

Я стала біля вікна та уважно роздивлялася пульт, з купою лампочок,яки підсвчували мартшрути, світлофори, та положення стрілок. І ще якись. 

— Сідай за пульт. Я тобі все поясню.—сказала Сергіївна, з легким роздратуванням, яке я відчула,але не розуміла чому так.

Тепер уже вона стала позаду мене, біля вікна. Я дуже не люблю, коли мені дивляться в потилицю. Але тут інакше не вийде, бо нема де ще встати.

— Наша грузо-пасажирська станція третього класу має дванадцять колій. Дванадцята вже давно не працює. На одинадцятій є оглядова вишка для перевірки вагонів. Вона повинна бути завжди вільною для обгону тепловоза.

Я дивилась на схему станції на пульті  і слухала.

— Десята, дев'ята, восьма, сьома, шоста і п'ята колії призначені для маневрової роботи нашого тепловоза. Четверта, третя й друга — для пропуску поїздів. Їх не можна займати під маневри без дозволу поїзного диспетчера.

—А де перша колія?

— Вона була в проекті. А чому її нема я не знаю.

Сергіївна пояснювала у проміжках між виконанням роботи. Відповідали на запитання начальника станції, колійників, працівників СЦБ, диспетчера, товарної контори, прийомоздавальників, машиністів, сигналістів, вагонників, складачів поїздів. Хтось говорив по рації, хтось по телефону, хтось по селектору. У мене з'явився сумнів що я зможу.  Я навіть сказала вголос:

— Невже, я колись теж зможу все це робити? Як ви все це пам'ятаєте?

Сергіївна усміхнулася.

— Так здається лише спочатку. З часом усе в тебе вийде. Але запасайся корвалолом або валер'янкою. Робота цікава, але дуже нервова. Двіженці кажуть, що коли вмирає черговий по станції,його язик продовжує працювати ще три дні.

Просидівши день у дежурці, я побачила, що іноді тут буває відносне затишшя. Треба лише відкрити сигнал світлофора на вхід-вихід та об’явити по гучномовцю,щоб всі чули:

— По колії номер два слідує вантажний, (або пасажирський) потяг .Будьте уважні!

—Два раза кажи. Щоб всі добре почули.

Тепер треба повідомити сусідню станцію, що до них їде потяг номер такий то, та доповісти диспетчеру час його проходження, записати все в журнал, випити чаю.

Мені одразу доручили об’являти по гучномовцю про рух поїздів по станції. От хто виявляється є голосом станції...Я хвилювалась наче артист,який виходить на велику сцену.

Пригадалася розповідь одного дядечка, який колись поспішав на електричку, поліз під вагонами і дивом встиг вибратися саме перед тим, як состав рушив.

Сьогодні я узнала, що хороший складач поїздів ніколи не перегородить станцію суцільним рядом вагонів. Він обов'язково залишить розриви, щоб люди могли безпечно перейти колії, а не обходили пів станції, або лізли під вагонами. Бо в нас не було ні моста, ні підземного переходу для населення і пасажирів.

Тепер я боялася, що хтось у мою зміну може потрапити під колеса потягу.

Я вже начиталася телеграм про нещасні випадки і тоді зрозуміла, чому на залізниці так багато правил та інструкцій.

Хтось колись дуже влучно сказав:«Кожне правило написане кров'ю.» І цю фразу мабуть цитували дуже часто на різних підприємствах, де є небезпека.

Потім мені показали книгу положення вагонів по коліях де були записані номери всіх вагонів, а також кількість гальмових башмаків, якими вони були закріплені. Стільки ж маленьких магнитіків шашочек,повинно бути на пульті, щоб було видно де стоять вагони.

Мені стало по-справжньому цікаво.