Дежавю

Я прокинулась не одразу — спершу почула. Крізь важкі дерев'яні ставні глухо накочувався прибій, ритмічно, як дихання чогось великого за стіною.

У кімнаті було затемнено, лише кілька променів світла несміливо пробивалися крізь щілини.

Я підвелася й відчинила ставні.

Подих перехопило.

Хвилі океану заходили одна на одну, утворюючи біло-сріблясті гребінці у чотири чи п'ять рядів. Сонячні відблиски розсипались по воді мозаїкою, що мінялася з кожним рухом хвиль.

Я навіть не мріяла про таке.

А почалося все зовсім не з океану — з подарунка на свято.

Наближалось батькове свято, і я довго думала, чим його здивувати. Він любив море — я це знала точно. І от, згадавши, що абстракцію він ніколи не визнавав, я взялася за пензлі й написала узбережжя: прибій, чайки, і невелику плоску гору на задньому плані, що врізалась у товщу води.

Коли я вручила йому картину, тато довго мовчав, дивлячись на неї. Потім задоволено посміхнувся  і повісив її на стіні — там, де бачив би її щодня.

А в травні того ж року мені запропонували поїхати до Португалії.

Мальовнича природа, широкі пляжі вздовж атлантичного океану, тисячолітня історія, архітектура та культура — особливо любовна лірика Фадо. А ще — морепродукти й риба. Це коктейль з гіркого і солодкого: чорна, з добре обсмажених зерен кава з десертом Ната де Паштейш. Це суміш несумісного: легкого, молодого, злегка ігристого вина Верде та жіночого «коньяку» — сонячної міцної Мадейри. А ввечері тягучий і темний, як південна ніч, солодкуватий портвейн Порто м'яко розливається по тілу, знімаючи денну втому. 

Я ретельно обирала готель для відпочинку. В мене була ще одна мрія, яку я хотіла втілити. Я хотіла спробувати серфінг.
Звичайно, відоме узбережжя Прайа ду Норті, де проводять міжнародні змагання з екстремального серфінгу, з найбільшими хвилями у світі, точно було не для мене.
Я обрала міні-готель з цікавою історією неподалік від міста Кашкайш, з пляжем, де вчать серфінгу.
Ми заїхали в готель пізно ввечері. Це був невеликий двоповерховий будинок, розташований прямо на березі океану. Всередині він був оздоблений натуральними матеріалами: мармурова підлога, важкі дерев'яні балки та меблі з дорогим декором. Відчувався лоск минулого, але зараз він переживав не найкращі часи.
Нас поселили в номер на другому поверсі. Незважаючи на те, що вікна були зачинені масивними дерев'яними ставнями, було чутно прибій. І ми після довгої дороги міцно заснули.

Вранці я спустилась у вестибюль. На стінах, крім картин, були фотографії відомих людей, які колись гостювали тут. Я зупинилась роздивитись. Виявилось, наприкінці двадцятого сторіччя цей готель разом з рестораном був дуже популярний — тут бували король Іспанії Хуан Карлос, Волт Дісней, Генрі Форд молодший та інші. 

 Я усміхнулась, приємно опинитися в такій компанії.

Після сніданку я мріяла тільки про зустріч з океаном.

Зійшовши декілька сходів, я опинилася на піску. Я озирнулась.

Готель дійсно стояв на пляжі, одним боком він заходив у океан, де під його сваями плескалась вода. Берег був доволі широкий і мав вигляд лагуни, так як далі він спирався на виступ гори, яка врізалась в океан. Рвучкий вітер, який гнав хвилю за хвилею, утворюючи чудернацькі буруни, та крики чайок відразу захопили мою увагу.

Несподівано в мене промайнула думка: дежавю! 

Я стояла на березі океану і відчувала, що я це колись бачила.

Але ж це неможливо.

Я вперше у Португалії. 

І тут я згадала татову картину. Ніяких сумнівів не було. Це був той самий вид, ракурс і хвилі з чайками. 

Моя уява під час роботи над картиною була така сильна, що фактично потім привела мене до схожої точки у реальному світі. 

В одну мить я усвідомила, що коли я обирала пляж з готелем ,мій мозок вже знав де я буду. Це неймовірно. Я точно памʼятаю, що зробила вибір з кількох варіантів. А він був вже зроблений підсвідомо.

Пізніше я взнала, що ця гора була мисом Кабо де Рока, сама найзахідніша точка Європи. І мені пощастило на неї побувати.