40. Кінець

Марінетт все ще тримала камінь чудес Адріана у своїх руках, наче не вірила в цю дійсність, або ж боялась, що варто їй тільки покласти кудись, як він зникне. Хоч пройшло близько години від коли Адріан віддав їй свій талісман, дівчина, таке враження, що досі не знала, що з ним робити. Ніби зовсім забула, що саме такою є її мета, а ще, що саме вона є хранителькою шкатулки чудес.

- Чому ти віддаєш його саме мені? – майже відразу після того, як юнак вручив їй свій перстень.

- Я хочу, щоби ти позбулась його. Щоби десь викинула, і не казала мені. Якщо б це зробив я, то знав де він є. В мене була б спокуса віднайти його та знову поставати у подобі Кота Нуара. А так… виявляється я довіряю тобі.

- Але що ти робитимеш без нього?

- Не знаю, – щиро та без ніяких пауз мовив юнак.

Завівши Адріана в дім, дівчина відразу повідомила про це батькам, а також сказала їм, що потім все пояснить. Звісна річ, питань у них виявилось багато, але на разі жодне із них не озвучене, вони стояли на першому поверсі, чекаючи повернення своєї супергеройської дочки.

- Ось тут можеш залишитись. Тут є все, що треба. – сказала Марінетт, залишаючи юнака у одній із гостьових кімнат.

«Треба ж таке. В шкільний період це була моя найбільша мрія. Поводилась би як дурненька, бігала б радісна туди-сюди. А тепер… ні. Все інакше», 0 думала дівчина, спускаючись до батьків.

Вони не зустріли її з осудом, але все-рівно, хотіли б дізнатись про все, що відбувається.

- Я це зробила не просто так, - відразу вдалась у пояснення Марінетт, - Він віддав мені свій талісман, - і продемонструвала його батькам. – Не дивлячись на те, що це бажаний результат, але на це я не розраховувала. Звідси він нікуди не дінеться, і повідомлю його гувернантці Наталі, що він тут. Нехай вже вона вирішує, що робити.

Батьки нормально сприйняли таке пояснення.

- Роби те, що вважаєш за потрібне, - мовила матір.

Таке вона й планувала. Але ось вже майже годину сиділа у своїй кімнаті біля прочиненого вікна, з каменем чудес Адріана, наче не знаючи, як має чинити. Хоча кількість варіантів не така вже й велика. Можливо їй просто не вірилось, що все відбулось настільки просто, що їй не потрібно вкотре вступати у сутичку зі своїм колишнім колегою, що не потрібно знову все пояснювати, як се тоді трапилось, а також, не відчувала докорів сумління та страху за свій випадковий проступок, що породив ще більше проблем. Їй здавалось, що це занадто просте вирішення, враховуючи той масштаб, що був раніше.

Згадалось, що перемога над Бражником також далась доволі легко, але наслідки, ось вони.

- Але ж тепер я не сама, у мене є союзник, який про все знає, - впевнено мовила дівчина. – Так що немає сенсу засиджуватись тут.

Прийнявши рішення про все розповісти Наталі, тут же постала у подобі Леді Баг та майже відразу вистрибнула на вулицю через прочинене вікно. Вже через кілька хвилин опинилась біля маєтку Агрестів. Поставши перед вхідними дверима, що сили почала грюкати у них. Це не залишилось непоміченим, тож дуже швидко вони прочинились і на порозі постала Наталі. Без ніякого запрошення, Леді Баг увійшла у помешкання.

- Ось! – жваво мовила супергероїня, демонструючи талісман Кота Нуара.

- Як? – здивовано, не приховуючи своїх емоцій, спитала Наталі.

- Адріан мені віддав, – без подробиць відповіла дівчина.

- Як це трапилось? – не вгавала жінка, прагнучи все дізнатись.

Леді Баг не поспішала все оповідати, швидко прикидаючи варіанти, як повідомити їй про нещодавні події. Зробити це так, аби не виказати свою справжню особистість. Хоча лишень тепер зрозуміла, що це доволі важко, позаяк якось же треба повідомити їй про те, що Адріан зараз у неї вдома.

- А як щодо Ваших талісманів? – перервала потік думок Марінетт, спрямувавши бесіду в інше русло. – Якщо тепер немає потреби використовувати камені чудес, то, гадаю, Ви повинні мені віддати свої. Я ж хранителька, як не як.

Наталі на мить замислилась, але згодом таки погодилась. Дістала з кишені талісман бика та вручила її Леді Баг.

- А павич?

- Його вже немає, - доволі спокійно мовила Наталі, але передбачаючи, до дівчина потребуватиме пояснень, відразу ж їх дала. Пояснила про те, що Габрієль віддав талісман павліна Феліксу, а той, е бажаючи, щоби сентимонстри страждали, вирішив просто викинути його на дно атлантичного океану. – Власне це я й дізналась вчора. Коли ми були у Лондоні. Тепер ти це знаєш.

Така інформація зуміла вразити дівчину, спершу вона не знаходила потрібних слів. Але згодом, замислившись над цим, зрозуміла, що це доволі логічне рішення всіх проблем.

- У мене є одна ідея, - замість своїх пояснень, мовила дівчина. І відразу розповіла Наталі, що та планує.

- Якщо ти вважаєш, що так правильно, - мовила жінка після всього почутого. – значить так і роби. Тим паче, мені такий хід подій навіть імпонує.

- Гаразд, - знову бадьоро мовила Леді Баг, отримавши схвалення. – Так я  вчиню.

Після цього, якомога швидко рушила назад додому. Дорога туди зайняла рівно стільки ж часу, але за цей період стрілки на всіх годинниках Парижа повільно доповзли до позначки дванадцятої години, значить настав вже наступний день, 2 травня. Хоча ця подія зовсім не мала відношення для дівчини.