37. Допомога

Допомога

Наталі та Леді Баг прибули в Париж вже глибокої ночі. Жінка повідомила, що на сьогодні їхні плани виконані навіть більше ніж повністю, тож варто знову вертатись по домах, аби там відновити сили, після чого знову зустрітись.

- Знову вечері? – поцікавилась Марінетт.

- Ні, близько шостої години.

- І що робитимемо?

- Виманимо Адріана і відберемо у нього його перстень. Зустрінемось на Ейфелевій вежі. Очікуватимемо, що він клюне на наживку, якою виступиш ти. Він прибуде, вступиш з ним у бій, а тоді підключусь я та здолаємо його.

- Звучить все так просто та ідеально. – саркастично мовила дівчина.

- Навіщо придумувати складний план. Чим він складніший, тим більше ризику, що щось піде не так. Решту додумуватимемо вже на місці.

- А що буде далі?

Наталі стисла плечима.

- Побачимо. Спершу допоможемо Адріану позбутись його сил, а згодом вже все решта.

Марінетт все ще хотіла дізнатись, про що говорила її союзниця із Феліксом, тож знову задала це питання, гадаючи, що тепер вона все розповість.

- Це особисте. Гадаю ти не маєш цього знати, - суворо мовила Наталі.

- Але ж це я хранителька шкатулки чудес! – нарешті не стрималась дівчина, прагнучи цим самим донести до жінки, що її роль у цьому дуеті є головнішою. Їй вже не подобалось, що хтось, нагло, перейняв на себе її лідерство, та керує нею, так само як раніше сама Леді Баг керувала іншими. Крім того, дівчину відверто злило, що їй не все розповідають. Мало що може хоатись під цим мовчанням.

- Я знаю, - просто та доволі безтурботно мовила Наталі, знову не піддавшись на явні провокації. – Тож, якщо наразі, ніяких питань немає, то вертайся додому. Я зроблю те саме.

Зразу ж після цього рушила геть, знову залишивши Марінетт наодинці зі своїми негативними емоціями та відчуттями, які поволі розростались, наче бур’яни у її душі. І нікому їх викорчувати. Отруюючи її, у дівчини зароджувались додаткові думки, які, що би там не було, вирішила втілити у реальність. Але не зараз, на даний момент їй потрібно відпочити, позаяк всі ці недоговорені фрази та командування нею, таки справді вимотують. Дівчині знову хотілось вернути все як раніше, ще до того, як їй виповнилось дев’ятнадцять років.

З цими думками прибула додому, лягла з ними спати, та з ними й прокинулась. Привівши себе до повного порядку після сну, взявши до кімнати легкий сніданок, роздумувала над тим як їй чинити. Їй хотілось залучити когось зі своєї старої команди. Крім того. Це можна виправдати тим, що той хтось буде підкріпленням у їхній боротьбі. Байдуже, навіть якщо Наталі матиме щось проти, дівчина на це не звертатиме ніякої уваги. Хто ж вона така, звичайна прислужниця Бражника, котра. Втративши керівника, почала виправдовувати свою допомогу йому. Та і мало того, ще взялась за командування.

- О ні, я цього не потерплю.

Якщо раніше, ще вчора, Марінетт вбачала у цьому переваги, то тепер відчувала обурення та приниження. А це їй явно не подобалось.

Вирішила зробити те, чого не робила вже ось як кілька місяців, а саме, вручити комусь зі старих знайомих знову талісман чудес. Але кількість варіантів виявилась обмеженою, позаяк багато із колишньої команди, або добровільно відмовились від них, або ж відправились геть з Парижа. Вручати комусь новому було доволі ризикованим. Тож єдиний варіант, який залишився, це та, котра найчастіше їй востаннє допомагала. Взявши талісман тигриці, Марінетт рушила, у подобі Леді Баг, до Джулєки.

Вона може бути тільки в трьох місцях, тож супергероїня вирішила відправитись у одне із них. Як й передбачалось, там її і застала, а саме вдома.

- Леді Баг! – радісно мовила дівчина, лишень побачивши її прибуття.

- Джулєка, мені знову потрібна твоя допомога, - мовила Марінетт, простягаючи їй її камінь чудес.

Дівчина відчула радість від того, що вона знову потрібна комусь.

- Дякую тобі, - радісно казала вона. – Я так боялась, що ти про мене забула. Я завжди рада допомогти тобі.

- Гадаю, ти розумієш проти кого нам доведеться боротись, - турботливо спитала Леді Баг.

- Так, - вже не так радісно відповіла Джулєка. – Але якщо так потрібно, я не відступлю. – її голос звучав рішуче, а сама вона демонструвала свою відданість.

Марінетт сама відчувала душевне піднесення, що нарешті, знову, з’явився хтось, хто слухатиме її. І хто вважає її головною над собою. Це відсунуло оте обурення, що супроводжувало її близько доби.

- Але не зараз. Зустрінемось ось тут, близько шостої. А тоді рушимо до Ейфелевої вежі. Там зустрінемось із тією, котра допомагатиме нам. Саме там відбудеться вирішальна сутичка.

Не дивлячись на ці слова, і що з Пурпурною Тигрицею доведеться трохи почекати, Леді Баг все-рівно зараз віддала дівчині талісман, який та міцно стисла у руках.

- І ще одне. Та наша союзниця робитиме спроби командувати нами. Але… наші з нею цілі одинакові. Її слова просто повторення моїх. Що правда із зверхнім ставленням. Гадаю, коли побачиш, то сама все зрозумієш.

Джулєка просто кивнула, після чого Леді Баг вже збиралась йти геть.