34. Пояснення всього

Пояснення

Наталі та Леді Баг стояли одна біля одної, колись вороги, тепер союзниці, прагнучи спершу одна від одної дізнатись всю правду про те, що ж відбувалось раніше, та в чому полягала сама суть їхньої минулої ворожнечі.

- Перед тим, як я тобі все розповім, я хочу сама дізнатись про те, що сталось у той день, коли помер Габрієль.

Марнетт почувала себе наче прижатою до стіни, тікати їй нікуди. Хоча, якраз це вона й могла зробити. Та сенсу в цьому не було ніякого, від правди втекти не можливо. Тож вперше за кілька місяців таки варто їй піддатись та вивідати цій жінці все.

- Не бійся, - доволі м’яко доповнила вона, - я не збиратимусь якось мстити тобі. На відміну від Адріана, у мене зовсім інші погляди на все це.

- Я й не боюся, – тихо мовила дівчина, опустивши погляд.

- Молодець. А тепер розказуй.

Все ще дивлячись вниз, вона почала:

- Все вийшло цілком випадково… нічого такого я не планувала. З радістю все би виправила, але… спроба виправлення не увінчалась успіхом. Я зійшлась з ним у бою, перемогла, відібрала у нього талісман. Потім він спробував відібрати його, тож накинувся на мене. Я не розрахувала сил… він впав з будинку, - цю, надзвичайно спрощену версію подій, дівчина вимовила без ніяких емоцій, наче прочитала якийсь звичайний текст, щойно вручений їй. Але з кожним словом, відчувала, як на душі їй стає все легше і легше. Наче у ту величезну скелю, що повисла на її серці, влучає могутня блискавка та відламує цілі шматки, жбурляючи їх у бездонні води найглибшого моря, щоби ті більше ніколи не повернулись, та не мучили її. Сказавши останнє слово, Марінетт навіть видихнула з полегшенням, все те, що її ті кілька місяців мучило, залишилось у минулому.

Але все це потрібно завершити фінальною дією, як у театрі, де перед опущенням завіси має статись щось надзвичайне. Не Марінетт таке для себе вирішила, а її душевний стан. Тож, щоби остаточно викинути з себе увесь негатив, дівчина, не контролюючи себе, вмить заридала. Наталі присіла біля неї, схопила за плечі та мовила:

- Якщо ти так постійно плакатимеш, ми не зможемо досягти успіху. Ти повинна заспокоїтись і робити все те, як я скажу. Я не справлюсь без тебе, а ти не справишся без мене.

Наталі підняла голову Леді Баг та заглянула у її заплакані очі. Там вона побачила не сильну супергероїню, а ще юну дівчину, котра старається з усіх сил, щоб іншим було якомога краще, котра собою жертвує заради інших, але не завжди у неї все виходить. Це дівчина, котрій просто необхідна чиясь допомога, підтримка, щоби хтось, разом з нею, вирішив всі ті проблеми, які накопились за стільки часу. Вона така сама як Адріан, з різницею тільки в тім, що вони заплутались у різних проблемах.

Наталі прихилила до себе Леді Баг, ніжно обійняла її, та дала виплакатись досхочу.

- Заспокойся, ми все виправимо, - увесь час повторювала жінка.

«Хто би міг подумати, що у моїх обіймах плакатимуть, почергово, Кіт Нуар і Леді Баг», - думала в цей час вона.

Коли ж сльози закінчились, Наталі дістала серветку та сама витерла їй обличчя. Дівчина ж відчула, що ось воно, все. те, що мучило її цілком та остаточно зникло. Правда. Яку приховувала стільки часу, вивідала, а у неї тепер є союзниця, що допоможе їй.

- А тепер прийшла мені пора все тобі розповісти. Про все те, що відбувалось. І чому воно відбувалось саме так.

І вона почала все з початку. Про те, як камінь павича завдав непоправної шкоди для матері Адріана, від чого його батько змушений помістити її у спеціальну капсулу, для підтримки життєдіяльності. Звісна річ, та капсула не могла давати бажаного результату постійно, але запасу, на той час, ще було доволі багато. Тож він вирішив використати знайдений колись інший камінь чудес – молі, для здобуття сережок та персня, каменя творіння та руйнування, щоби за їх допомогою повернути до повноцінного життя свою дружину.

- Мета у нього була, навіть не те, що благородна, а… - Наталі не могла підібрати потрібного слова. – він хотів врятувати свою дружину, ось так. Але методи для цього вибирав явно не найкращі. Не сказала б, що це його виправдовує, але… загалом, вирішив піти шляхом зла, щоби здійснити добрий чинок.

Марінетт мовчки уважно все слухала, вимальовуючи у своїй уяві всю повну картину її боротьби.

- Він ніколи не здавався, - продовжувала Наталі. – Навіть розробляв кілька планів на той випадок, якщо зазнає поразки, щоби знову вернутись до своєї місії. Але… мабуть одного таки не передбачив. Згодом, у жовтні минулого року, становище його дружини враз погіршало, капсула вже поступово вичерпувала свою енергію, не могла гарантувати дотримання збереження життя. Тож тоді Габрієль вирішив змінити стратегію. Щоби збільшити шанси на перемогу, окрім акум відправлявся й сам. Планував розділити вас, щоби хтось бився з одним, а хтось з іншим. Як видно, така стратегія зазнала поразки у першому ж бою. Навіть ще більшої, ніж на те… не сподівалось.

Наталі вела розповідь далі, говорила, як старалась зарадити Адріану в його горі, як оберігати та опікуватись ним, як затамувати палаюче полум’я, що розгорілось тоді в його душі. Вона планувала, що воно рано чи пізно, але таки згасне. Та не сталось, через події. Які вчиняла сама Леді Баг, воно все більшало, від чого гірше робилось абсолютно всім.

- Чесно, краще, аби ти нічого не робила, - з легким докором сказала жінка.