33. Паризька ніч. Несподіваний союзник

Тож в ніч з 29 на 30 квітня Леді Баг таки зійшлась у бою зі своїм колишнім колегою. Ні в кого вже не було ніяких надій чи ілюзій про якийсь там мир чи порозуміння. Кіт Нуар осліплений помстою збирався раз і навіки покінчити із вбивцею його батька. А Леді Баг, з чіткою метою, зупинити його дике свавілля та шаленство. Звісно, що вона боялась, але таки розуміла, що це потрібно зробити, інакше стражданням не настане кінця.

Адріан же, побачивши прибуття Леді Баг, окрилився помстою, кинувся у бій. Обмінявшись кількома ударами, вони рушили якомога дальше від глядачів, аби його ніхто не зміг зупинити у раз перемоги. Тож здобувши знову перемогу над нею, вже у другому раунді, вирішив діяти остаточно, потягся за її сережками.

Марінетт у цей час відчула тотальну безнадію та мить відчаю, позаяк всім її планам прийшов кінець. А разом з тим почала боятись розправи Адріана над нею. Її жалюгідні спроби пручання не увінчались ніяким успіхом, руки її колишнього колеги наближались до заповітних речей.

- Назад! – гукнув раптом хтось, після чого Кота Нуара відкинула від неї.

Миттєво емоції Леді Баг змінились на протилежні. Надія та полегшення опанувало нею, що надало нових сил. Хтось заступився за неї і доволі успішно. Спершу не задавала собі питання, хто ж це міг бути, вже достатньо того факту, що це сталось.

Лишень коли підвелась, а радше, зірвалась на ноги оглянулась навколо. Не дивлячись на темряву, дві постаті супергероїня чітко бачила. Якщо Кота Нуара вона добре знала, то ось другу - вперше. Власне як і він її.

Це явно черговий носій каменя-чудес, що зрозуміло по її вигляду. Доволі масивна, але разом з тим і граційна, постать та висока. З вигляду можна таки зрозуміти, що це особа жіночої статі. Все тіло приховував чорний костюм, лишень деякі ділянки обличчя приховані. Та через магію каменів. Не можна розпізнати хто то насправді. Найпомітнішою особливістю прибулої – роги. А значить це сила камінь бика.

- Хто ти? – спитав він.

- Союзниця, - мовила вона. Через секунду вона перевела погляд на Леді Баг, котра досі не розуміла, чого варто очкувати. – Твоя, - уточнила вона.

Це ще більше ввело Леді Баг у ступор, через що потрібних слів не знайшлось. Але вони знайшлись у Адріана:

- Он як, - зверхньо мовив він. – Ти настільки боялась мене, що покликала на допомогу когось? Настільки боїшся справедливості? А чи знаєш ти, ким би не була, що саме вона вбила Габрієля Агреста, мого батька, - викрикнув юнак.

На це прибула нічого не мовила, її вираз обличчя зберігав  стриманість, власне як і вона сама.

- Адріан, твій батько злочинець! – тут же вигукнула Леді Баг, чи то намагаючись доказати йому це, чи то шукати виправдання за свій проступок.

- Це ти зло, Леді Баг! – знову кричав Адріан, аж надриваючи собі голос. – Він робив те, щоби врятувати мою маму. А ти задурила мені голову якимись дурними ідеями про справедливість. Він хотів врятувати її коли це ще було можливим. І тому ти, Леді Баг, є вбивцею двох моїх батьків!

Сказавши це, Адріан знову кинувся до неї, в надії здолати. Але й тепер їй не дала це зробити незнайомка з каменем бика, котра перехопила атаку та відкинула Кота Нуара геть. Між ними зав’язався бій. В цей час Леді Баг стояла осторонь, поступово усвідомлюючи щойно почуті слова. Вона задумувалась про мотиви Бражника, для чого йому потрібні камені чудес. Якщо влади він не волів, то що ж тоді? Відповіді на це питання, протягом чотирьох років, не знаходила. Але тепер стало зрозумілим. Він хотів врятувати свою дружину. Дівчина не знала, що там з нею трапилось, але мета у нього була явно не злодійська. Навіть, хороша, благородна. Лишень методи не такі ж.

Не дивлячись на це. Вона, Леді Баг, справді виступає, радше, лиходієм у цій ситуації. Не знаючи всього, допустила справжньої трагедії.

«Запам’ятай, Леді Баг, рано чи пізно прийде нове зло, яке виявиться гіршим ніж я!»

Ці слова Габрієля Агреста не виходили з її пам’яті, власне як і судження, а чи не вона сама є тим новим злом? Бо якщо поглянути на всю цю ситуацію з іншої точки зору, все так і виходить. Вона не дозволила Габрієлю Агресту врятувати його дружину, матір Адріана. Хоча, з іншого боку, не вона ж змушувала Адріана битись проти батька. Як мінімум через те, що до певної пори ніхто не знав справжніх особистостей.

У ході цього вихору думок, до неї прийшло ще жахливіше усвідомлення.

«У такому випадку помста Адріана є цілком логічною».

Вона поглянула на бій, який відбувався на відстані кількох метрів від неї. Носійка каменя бика не використовує всю силу, та й майже не здійснює атак, тільки захищається. Чомусь видалось враження, що вона не хоче завдавати ударів Адріану. Та, не дивлячись на це, Кіт Нуар також не міг перемогти незнайомку. Вмілими маневруваннями у ході бою, сама носійка каменя бика здобувала перемогу. А Леді Баг просто дивилась за цим всім, розчарувавшись у собі, та не знаючи, що повинна робити.

- Леді Баг, він тікає! – долинуло до її вух.

Отямившись, дівчина справді побачила, що Кіт Нуар вже з всіх сил тікає, щоби не бути переможеним. Видно зрозумів, що його сил недостатньо для здобуття цієї перемоги над суперником, до якого виявися неготовим. Хоча, якби не вона, то таки здолав би свою колишню колегу, а тепер ту, котру вважає особистим ворогом.