Адріан, на момент зустрічі із Букетницею справді знав вже більше, ніж після бесіди із Лілою. Кинувши виклик своїй колишній колезі, з якою тепер готовий раз і назавжди розправитись, відправився подалі від тієї місцини. У свою приховану квартиру він не прямував, замість того рушив до власного помешкання, будучи цілком впевненим, що ховатись йому більше не потрібно. Хто ж насмілиться ловити його? Якщо за увесь цей час ніхто нічого не робив, тільки давав безглузді обіцянки, тож нічого не чинитиме й зараз.
Він не знав, чи є зараз тут Наталі, на неї йому вже байдуже. Розчарувавшись у цілому світі і у всіх, які його оточували, вже не відчував до них нічого. Наразі його огортала скорбота, а душу чорніла від люті. Ці відчуття вирвались із відкритої рани його серця, яку знову розкрила Ліла минулого дня.
Покинувши цвинтар, він відразу прийняв свою супергеройську подобу, та кинувся бігти куди очі бачать. Мимо нього пролітали з небаченою швидкістю люди, автомобілі, будинки, дерева, все. що тільки могло. Йому так хотілось в той момент втекти якомога подалі від людей, щоб ніхто його не бачив і він нікого. Кудись в гори. Десь у південну Америку, жити у печері, серед диких звірів. Які точно ніколи не обмануть його. Спускатись час-від-часу у якесь індіанське поселення, за припасами. І вертатись назад, у таку омріяну ізоляцію.
Опам’ятався тільки тоді, коли Париж нарешті закінчився, опинившись посеред нічного безлюдного поля. Впавши на землю, почав нещадно виривати траву та розкидати її у різні боки. Крім того. Постійно голосно кричав, а також плакав. Сльози лились цілими струмками з його очей, але це ні на скільки не зменшувало його болю, тільки навпаки, все ставало лишень гірше.
Знову його всі обманули. Знову нещадно познущались над ним. Знову використали заради своїх, лишень їм зрозумілих інтересів. Чомусь саме так думки крутились у його голові. Здавалось би, увесь світ знав правду про його батька, але всі мовчали, наче знущались над ним, насміхами, глузували.
Його розривало два рівносильні між собою почуття: чи справді його батько був Бражником чи ні, і чи справді Леді Баг винна у його загибелі. Усвідомивши, що зараз це його найбільше мучить, вирішив не відправлятись якомога дальше від рідного міста, що з кожним місяцем приносить йому все більше і більше неприємностей, а повернутись. Саме там є людина, котра з цілковитою впевненістю зможе відповісти йому на всі питання.
- Наталі! – гукнув Адріан, коли влетів у дім.
Прямуючи сюди, Адріан обдумував як йому почати та вести бесіду. Він прийняв рішення, що не варто відразу розкривати їй всю інформацію, позаяк вже й вона зможе не розповісти йому все необхідне. Хоча, як все почати, юнак не знав.
Побачивши Адріана, Наталі здивувалась його такому пізньому приходу, а особливо те, що він увійшов крізь головні двері.
- Що сталось? – стурбовано спиталась вона, зовсім не підозрюючи про стан юнака та його знання.
«Я все знаю!» - подумав він.
Та раптом зрозумів, а радше, відчув, що не може вимовити ті слова, заради яких прийшов. Його горло стис ком, який не пропускав жодне слово. Юнак розумів, варто йому тільки щось постаратись сказати, як не знову не стримає сліз. Перед Наталі не хотів демонструвати свою слабкість, знову.
- Що сталося? – знову спитала жінка, ближче підійшовши до Адріана.
Він сів на диван, оскільки відчував, що сили поступово покидають його. Скинув супергеройську подобу, поставши знову звичайним юнаком, який заплутався у всьому цьому безладі, та почувався обманутим цілим світом. Наталі сіла біля нього.
- Це правда? – нарешті, зібравшись, спитав Адріан, після затяжної мовчанки. – Ліла сказала, що тато був Бражником. Це правда?
Почувши це, Наталі вся зблідла, відбулось те, чого вона так боялась. Ситуація, що склалась і так важко назвати хорошою, а з цією інформацією, вона стане тільки гіршою.
«Звідки та дівиця це дізналась?» - сплила ще одна думка, котра не даватиме жінці спокою.
- Чому ти їй маєш вірити? – якось намагалась залагодити ситуацію Наталі. Але її тремтячий голос не дозволяв цього зробити. Виявилось, що до такого розвитку подій вона таки не готова.
Адріан вловив тремтіння її невпевненого голосу, що цілком слугувало йому відповіддю.
- Значить це таки правда? – навдивовижу тихо та спокійно вимовив він.
Наталі боялась відповідати на це питання, не важливо, чи правдою, чи брехнею. Та вибору у неї просто не було, оскільки мовчання також буде відповіддю. Наталі просто кивнула головою в знак згоди.
- Чому? – так само спокійно спитав Адріан, який збирався дізнатись все. – Для чого він це робив?
Наталі розуміла, що виходу у неї немає, правду потрібно розповісти всю, хоч розуміла, що ситуація вже й так вийшла з під-контролю повністю. Приховування правди матиме такий самий результат. А цей юнак вже достатньо настраждався від брехні, той прийшла пора страждати від правди.
- Бо він хотів врятувати твою маму.
Від цих слів Адріан наче опритомнів, здивовано поглянув на Наталі, і в його очах читалось німе питання, яке той ніяк не міг сформулювати, через раптову бурю нових емоцій. Жінка зрозуміла це, тож вирішила відразу дати всі пояснення:
- Насправді твоя мама всі ті роки була живою. Для цього йому і потрібні були твій талісман і Леді Баг. З їх допомогою він би врятував її.