30. Як це працює?

Марнетт, звісна річ, нічого не знала про бесіду Адріана і Ліли, тож в даний момент її огортав умовний спокій. Ніч вона провела спокійно, а на ранок почала роздумувати над тим, що має робити. Як же добре, коли всі турботи відійшли на другий план, або ж взагалі, залишились у минулому, і можна справді задуматись про якусь нову діяльність. Кіт Нуар вже півтора місяці не з’являвся, тож можна це подати наче якусь перемогу над ним. Президент кілька разів телефонував, щоб спитати, як справи з її колишнім колегою, на що дівчина повідомляла, що проблема з ним вирішена. Без деталей та уточнень. Можливо президент і прагнув дізнатись всі деталі, та у Марінетт їх не було, а знову обманювати когось їй не хотілось. Тож припустивши, що краще нічого не говорити, аніж брехати, обмежилась всього лиш скупим констатуванням факту, що Адріан вже не вчиняє своє свавілля.

«Мабуть його таки злякало те, що міг завдати мені сильного удару. Тож у моїй поразці. Цілком ймовірно, криється моя перемога», - думала дівчина.

Марінетт поглянула на шкатулку чудес, де зберігались всі камені. Завжди коли її погляд падав на неї, розуміла, що її місія як супергероїні, а особливо як хранительки, досі не закінчена, позаяк не всі талісмани зібрані. Там їх немає ще трьох. Якщо про камінь Кота Нуара знала де той є, то ось щодо павича та бика, не мала ніяких підозр. А це означає, що напад потенційного ворога можливий кожної миті. Всіх їх потрібно відібрати у їх теперішніх власників та тримати всі разом у спільній шкатулці.

Марінетт дослухалась до всіх новин та чуток, але жодна з них не давала дівчині відповіді, де ж переховується Адріан. Не дивлячись на те, що він припинив свою нову діяльність, не відмовлялась від рішення, забрати у нього його перстень. Вона не вважала його своїм ворогом, це радше жертва. Жертва цілого світу, всіх діянь, які здійснювались за його спиною, але були надзвичайно близькі до нього. Вся правда від нього повинна приховуватись, щоб не стало ще гірше. Але й зараз, коли він нічого не знає, Адріан також мучиться. Навіть більше ніж Марінетт. Та перстень все-рівно потрібно забрати, щоб не наробив ще більше дурниць. Він заплутався у всьому цьому безладі, який розпочався в той день, коли йому та їй вручено їхні талісмани.

- З іншого боку, у мене ж нарешті є камінь молі, - радісно мовила дівчина, беручи його в руки. – А я його за цей раз жодного разу не пробувала використати, – вона піднесла його ближче до очей, щоби уважніше розглянути. – Треба ж таке, стільки часу він перебував на службі у… - тут вона замовкла, позаяк хотіла сказати «зла», але подумала, що це занадто голосне слово. Речення залишилось незакінченим. Хоча від своєї першої ідеї, дівчина не відмовилась. Ставши перед дзеркалом, вона начепила на себе талісман молі. Її вже кілька місяців цікавило, як можна цей камнь використовувати, і лишень тепер, гадала, що трапилась нагода дізнатись. – Як це працює?

В мить дівчина отримала нову подобу, яку надав їй камінь молі. Багато в чім була схожа на Бражника, хоча не зовсім, оскільки з-під маски виступало її довге волосся. У руках у неї опинилась тростина, яка слугувала зброєю для її колишнього ворога.

- А що, доволі не погано, - радісно мовила Марінетт, оглядаючи себе. – Треба придумати для цього образу гарне ім’я. Як-не-як, таки знакова сила та образ, щоби залишатись безіменним.

Взявши мобільний у руки, дівчина відразу ж набрала, які є види метеликів. Їх виявилось настільки багато, що вибрати щось виявилось вкрай важко. Щоб якось впоратись із поставленою перед собою завданням, вона навіть сіла за стіл, взяла ручку та почала записувати у зошит т назви, як їй найбільше приглянулись.

Це зайняло близько години. Набагато більше часу пішло на те, аби вибрати якусь одну назву. Нарешті, зваживши всі «за» і «проти», рішення таки прийняте.

- Мнемосіна!

Доволі цікавий метелик, сірого кольору, а візерунок на крильцях нагадував очі. І не просто очі, а якийсь доволі суворий погляд. Названі це метелики, як прочитала, в честь персонажа древньогрецької міфології. Так звали одну з титанід, котра згодом стала богинею пам’яті та роздумів, а також народила всіх дев’ятьох муз, покровительок мистецтв.

Вона відкрила набалдашник тростини  звідти вилетів білий метелик, який жваво став кружляти навколо неї, очікуючи команди. Перед цим варто вибрати відповідну емоцію. На відміну від попереднього власника цього каменя, Марінетт мала намір відшукати хорошу емоцію, аби надати тій чи іншій людині добру силу.

- Ох, - відразу вигукнула Марінетт, коли відчула всі емоції парижан. – Я відчуваю все!

В її голову наче врізався величезний потік інформації, що складався із радості, суму, зневаги, злості, відчаю, задоволенню, захвату, любові, надії, розчарування, ніжності, переживань, сорому, впевненості  та інших відчуттів. Цього всього було настільки багато, що Марінетт стало боляче від цього, за кілька секунд такого стану їй здавалось, що голова ось-ось лусне зсередини, тож припинила цю дію.

- Як це йому вдавалось? – спитала дівчина, обіпершись об стіну та схопившись за голову. – Як Бражник міг налаштуватись на конкретні емоції та відшукати серед всього цього вихору потрібну йому людину?

Але від своєї затії дівчина не відмовлялась, хотіла доказати собі, що цей талісман можна використовувати і з хорошими намірами. Тож через хвилину знову налаштувалась на пошуки потрібної цілі. Цього разу так само потужний потік емоцій врізався їй у голову, від чого Марінетт стало зле. Не пройшло й кількох секунд, як знову припинила це діяння.