Дев'ятнадцятирічна Леді Баг

26. Сутичка у день Святого Валентина

Адріан не міг довго сидіти на одному місці, йому хотілось все більше і більше карати злочинців, допоки вони не зникнуть остаточно. На щастя, як він встиг помітити, їх вже не так й багато залишилось, його діяльність таки дає бажані плоди. І йому байдуже на різних політиканів, котрі засуджують його діяння, вони повинні зрозуміти, що з ним їм живеться набагато краще, ніж без нього. Саме завдяки йому серед молоді не поширюються шкідливі речовини, кількість грабежів зменшилась, нападів на невинних зводиться до нуля. Все це завдяки йому. Невже хтось таки насмілюється звинувачувати його у чомусь незаконному? Невже всі ті покидьки насмілюються порівнювати його з Бражником? Але нехай, це їх право. Адріан не збирається закривати кожному рота. Це, замість нього, роблять його прихильники, яких з кожним днем стає все більше.

Найгірше тільки те, що Леді Баг вважала його злочинцем. Але хто ж вона така, що сміє таке про нього говорити? Можливо не зовсім звичайна, але дівчина, котра мала б підтримати у важку хвилину, та цього не зробила. Чомусь. Просто зникла майже на два місяці, а коли з’явилась, почала вимагати у нього. Аби він віддав свій камінь чудес. Навіть спробувала напасти. Ні, він не відступить від своєї нової мети через неї. Йому не хотілось, щоб колишня колега була його ворогом, але видно вона сама цього бажає.

Йому доводилось ховатись майже від всіх. Додому вертатись не може, неподалік постійно патрулюють поліцейські, котрі якимось чином намагаються спіймати його. Та що їм вдасться, коли всі вони врази слабші за нього? На щастя в Парижі є люди, котрі ладні надати йому якесь приміщення. За гроші, вони не говорять зайвого. Як виявилось, Адріану багато не потрібно, а все необхідне встиг забрати з дому. Кожного дня виходить на патрулювання, вишукуючи нових порушників закону, щоб покарати їх, та щоб вони стали попередженням для інших, двічі подумайте, перед тим як робити щось погане.

Тож зараз знову перебував на патрулюванні. День Святого Валентина типове свято, де серед натовпу може відбутись якась незаконна діяльність. Хтось щось у когось вкраде, поранить, або ж навіть зможе здійснити якусь злочинну угоду, котра надалі зможе зашкодити невинним людям. Тож цього дня йому потрібно бути вдвічі уважнішим, слідкувати за всім та всіма. Але робити це непомітно, щоби потенційні порушники завчасно не помітили його. В такому випадку вони, звісна річ, не здійснять того, що так бажали, але це варто розцінювати як відтермінування невідворотного. Якщо не сьогодні зроблять щось погане, то через кілька днів – точно. Адріан встиг вивчити психологію злочинців, тож розумів. Що найкраще покарати його зараз, аніж відпустити, сподіваючись на його спокуту. Ні, таких людей можуть виправити тільки кілька хороших ударів.

Адріан навіть не встиг вчасно схаменутись, коли зрозумів, що його хтось чимось обмотав, а згодом сильно потягнув назад. Отямився тільки тоді, коли вже лежав на землі, а над ним стояла Леді Баг. Нічого не кажучи. Вона потяглась до його талісману, щоб вмить відібрати у нього сили. Але це вже юнак встиг передбачити, тож просто стиснув руку в кулак, щоби та не вчинила бажаного.

Які б там вона не мала намірів, нічого їй не вдасться. Дуже швидко Адріан зумів підвестись на ноги та вирвати з рук своєї колишньої колеги її йо-йо, яке власне і стримувало його. Та не довго, позаяк вже за кілька секунд він звільнився.

Після цього вони стояли одне навпроти одного, наче не насмілюючись нападати знову. Двоє розгублені від того, що щойно відбулось. Якщо Леді Баг – від того, що її несподіваний удар зазнав невдачі, то ось Кіт Нуар – від того, що таке взагалі сталось.

- Несподівано, справді несподівано, - наче хвалячи її, мовив юнак. – Ти завжди приходиш у неочікувані моменти.

Сказавши це, він викинув геть йо-йо, даючи зрозуміти, що воно йому не потрібне.

- Я не хочу завдавати тобі шкоди, міледі. Відійди геть і забудьмо одне про одного.

- Я також не хочу завдавати тобі шкоди. Просто віддай мені свій талісман.

Його вуста розплились у сумній посмішці. Йому неприємно слухати ці слова, які означали лишень одне - вороття назад немає.

- Знаєш, чесно говорячи. Я би тобі віддав талісман, чесно. Лишень у тому випадку, якби сам поквитався із Бражником. Лишень тоді у моїй душі запанував би спокій. Але мені цього н дали зробити. Тож знайшов нову мету свого існування, як Кота Нуара. А саме – боротьба зі злочинністю. Я поєдную те, що мене заспокоює із тим, що справді потрібне цьому світу. Якщо всі ті дурні, які протистоять мені, говорять, наче я сам злочинець, тоді нехай повторять це через рік, коли цей бісів світ стане врази кращим, завдяки мені.

- Сумно все це. Сумно та невесело. – хитаючи головою мовила Леді Баг, - Наша боротьба завершена, позаяк ми можемо використовувати нашу силу тільки проти тих, які використовують таку ж саму силу на зло. Раніше це робив Бражник. Тепер ж він здоланий. Проти мирних людей ми не маємо ніякого права її використовувати, навіть з благою метою, як ти це називаєш. Людські справи повинні вирішуватись звичайними людьми. А ти, зараз, також використовуєш свою силу проти звичайних людей. Тож ти не залишаєш мені вибору. Прошу тебе Адріан, востаннє, віддай мені свій перстень.

«Я зайшов занадто далеко, щоби так просто відступати», - подумав юнак.

Сам же нічого не сказав, тільки похитав головою. Отримавши відповідь, Леді Баг, зі словами: «Мені шкода», знову кинулась у бій проти свого колишнього колеги. Він же зумів перехопити удар та знову відштовхнув супергероїню, розраховуючи на те, що все закінчиться як і минулого разу. Та цього разу вона краще підготувалась, тож швидко прийшовши до тями, знову накинулась на Кота Нуара.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше