25. Роздуми у день Святого Валентина

Два тижні Марінетт не наважувалась знову, в образі Леді Баг, рушити на те, щоб зупинити свого колегу, як виявилось, же колишнього. А він продовжував вчиняти свавілля ці дні. І чим довше це робив, тим більше розділялось суспільство щодо діянь Кота Нуара. Одні яро підтримували його, навіть боготворили його, іменували визволителем від злочинності. Інші ж, настільки ж яро ненавиділи Адріана, називали злочинцем, який нічим не відрізняється від тих, кого він карає. А також, що нічим не відрізняється від Бражника. Як і раніше, це порівняння Марінетт здавалось іронічним, позаяк батька і сина поставили на один щабель.

Кожного дня приходили новини про чергових злочинців, що стали жертвами правосуддя Кота Нуара. Останніми часами подібні вчинки траплялись не тільки в Парижі, але й у навколишніх містах, а також таких, які знаходились на далекій відстані від столиці. Злочинності вистачало всюди, тож Адріан не обмежувався рідним містом, ніс те, що називав, правосуддям, в Орлеан, Реймс, Нант, Руан, навіть у Ліон.

Здавалось би, нехай собі влаштовує своє правосуддя, від цього тільки краще суспільству. Злочинність зменшується, а нечесні громадяни починають усвідомлювати, що є той, хто ними точно займеться. Не пошкодує нікого з них. Та річ в тім, що такі його дії не є законними, тож як би там Адріан, чи його прихильники, не виправдовував це все, він сам вчиняє злочин. Карати мають право виключно державні суди. Адріан же цього права не має. Якби ж то він їх тільки виловлював та передавав у руки поліції, такі дії вважались, навіть. Корисними, але ж ні, Кіт Нуар їх жорстоко б’є, наче виливає на них всю свою злість. А її у нього багато.

Тож нарешті знову наважившись, Марінетт таки прийняла образ Леді Баг. З самого ранку вона патрулювала рідне місто, очікуючи появи Кота Нуара. Вона знала, що він з’явиться, він завжди це робить, не залежно від того. Чи вершиться десь злодійство чи ні. Він також патрулює, щоби точно на когось натрапити. Зазвичай це відбувається ввечері, але дівчина вирішила вийти зараз, щоби до того часу не втратити стимулу та сміливості.

Леді Баг намагалась не попадатись нікому на очі, аби часом новина про неї не потрапила до Адріана. Вона прагнула застати його зненацька, щоб він виявився розгубленим. Супергероїня планувала напасти несподівано, почати бій та відразу ж завершити його, відібравши його перстень.

Цілий день витратила на безглузде очікування. За цей час встигла надивитись і наслухатись різноманітних історій про кохання, спостерігала за парочками, за тим, як сотні повітряних кульок, наповнені гелієм, навіки вирушають у небо.

- Сьогодні ж день Святого Валентина. – мовила Марінетт, дивлячись на все те.

Раніше, ще коли навчалась у школі, покладала надії на цей день. Та жодна з них не увінчалась успіхом. Тепер, коли вже мала дев’ятнадцять років, згадувала ті свої спроби сподобатись Адріану з соромом. На щастя, крапку в тому всьому безладі поклав саме він.

Тоді був день їхнього випускного. Все та всі намагались показати себе з найкращого боку, навіть якщо такого ніколи й не мали. Марінетт в той день надіялась на дві речі: що нікого не акуматизують, а також, що таки наважиться остаточно зізнатись Адріану у своїх почуттях до нього.

Першого, на щастя, не трапилось. Як згодом виявилось, через те, що Габрієль Агрест прибув на випускний вечір свого сина. Очевидно вирішив тоді не відволікатись ні на що. А ось щодо другої надії Марінетт, все пішло за іншим сценарієм.

Кілька разів пробувала розпочати розмову з Адріаном, та увесь час щось їй заважало, то черговий дурний конкурс хтось оголосить, то його хтось покличе та почне довгу бесіду, то до самої Марінетт почнуть приставати з безглуздими розмовами. Лишень коли настав ранок та всі вже почали розходитись. При цьому слізно прощаючись одне з одним, обіцяючи надалі спілкуватись та не розривати контакти, що явно не правда, Марінетт таки знайшла можливість поговорити з ним.

Цей незручний діалог між ними мав відбутись біля автомобіля його батька, який. Цілком очевидно, все чув, але, на щастя, чи на жаль. Не вмішувався. Натомість, терпляче чекав коли, а також, чим це завершиться.

- Почекай. – мовила дівчина, коли догнала його.

Коли вони стояли одне біля одного. Марінетт не знала, що говорити далі. Здавалось би, все вже має давно бути сказаним, та ні, потрібні слова так і не сходили з її вуст. Адріан же, не будучи дурним, давно розумів, що й до чого, тож, глибоко вдихнувши, взяв ініціативу у свої руки.

- Марінетт, я радий, що ти до мене не байдужа. Та враховуючи, що всі ці роки ти так і не наважилась нічого вимовити, чи зробити… - він взяв дівчину за плечі, від чого їй мороз пробіг шкірою. Юнак пильно поглянув їй у вічі. Чомусь їй здалось, що в цей момент він її поцілує, або ж обійме. Але ні. – Марінетт, не уподібнюйся до дурних дівиць, котрі створили собі ідеал, та живуть тільки ним. Ти вища за них, ти краща за них. У тебе є те, чого немає у інших -  мрія, мета. Тож живи ними, а не мною. Я далеко не ідеал! А раз я такий, то значить не достойний ідеальної дівчини.

Більше нічого не кажучи, сів у автомобіль, який відразу ж поїхав геть. Марінетт ще певний час стояла розгублена, мабуть не до кінця усвідомлюючи, що це була відмова з його боку. Це усвідомлення прийшло до неї тільки згодом, вже дорогою додому. Та, на диво. Це її не ввело у меланхолію, радше навпаки, дало зрозуміти, як жити далі. Якщо раніше панувала якась невизначеність, то тепер же стало все чітко та зрозуміло.

- А він правий, - сказала Марінетт, дивлячись на стіну, котра увішана фотографіями Адріана. – У мене є мета. Тож навіщо мені ти?