24. Сльози зла

Варто лишень найгіршим підозрам Ліли справдитись, як всередині неї все перевернулось. Її душа просто розривалась на частини, дівчині хотілось кричати, плакати, якось позбутись всього цього негативу, який зберігався всередині. Але вона, на відміну від Фелікса, стан якого видали його очі, дівчина до кінця змогла протриматись, нічим не видавши свої почуття.

Та варто їй тільки покинути межі будинку Фелікса, як вся її стриманість в одну мить зруйнувалась. З її очей потекли сльози цілими струмками, сама Ліла вже не стримувала їх, щиро ридала, як тоді, першого дня цього року. Як же її все це мучило, який смуток, жаль, вона відчувала. Якою насправді трагедією виявилось те, що Бражник, яким виявився Габрієль Агрест, насправді помер.

Вона не звертала уваги на навколишніх людей, що, звісна річ, дивились на неї, намагались зрозуміти в чім причина цих сліз, навіть пробували чимось зарадити. Та всіх їх Ліла зовсім не помічала, ніхто із них не міг їй нічим допомогти. Вона просто, безцільно, бродила холодним Лондоном, у який приїхала, і робитиме це до тих пір, коли її сльози не висохнуть.

Ліла прийняла той факт, що її кумира вже навіки втрачено, що і завдало такого сильного удару в її серце. Про все це вона почала думати ще місяць тому, коли Фелікс необережно, на емоціях, вибовкнув, що той, кого перемогли незнайомці, був не Бражник.

«А хто ж тоді?» - спитала сама себе Ліла, вже коли прийшла додому.

Відповідь до неї не відразу прийшла. Спершу вона не роздумувала над його істинною особистістю, не пов’язувала нікого зі своїм кумиром, позаяк у її голові це був повноцінний образ, який не потребував присутності ще когось. Це її кумир, її ідеал. Ніхто не міг бути таким ж як і він, гадала, що це тільки псуватиме його. Спершу дівчина думала тільки над тим, що ж тоді насправді трапилось.

Раз тоді не Бражника здолали, а когось іншого, Ліла відчувала надію, що він все ще десь є, дасть про себе знати, покажеться. З’явиться в найбільш неочікуваний момент, коли його ніхто не чекатиме та відновить свої діяння. Всі навколо кричатимуть. Боятимуться його. Окрім неї. Лишень одна вона, Ліла Россі, з радістю, відданістю та, навіть благоговінням зустріне Бражника. Тож поки всі ті дурнуваті людці святкували перемогу над тим, кого вважали лиходієм, Ліла ж навпаки, чекала на його повернення.

- Це ж він се це й придумав, - мовила якось Ліла сама собі.

Вона гадала, що в одну мить її просвітило. Вона почала розуміти, що все, що відбулась в новорічну ніч неправда, немає ніяких Вогняного Рубіна та Сонячної Корони. Все це створено для того, щоб ввести дурних парижан в оману. І зробив це сам Бражник. Для того, щоб люди повірили у його поразку, щоб розслабились, щоб гадали, наче вони у безпеці. Бездарна Леді Баг не змогла їх захистити, це зробили якісь незнайомці. Нехай всі так думають.

Окрім неї, окрім Ліли, яка почала усвідомлювати увесь геніальних план свого кумира.

Хоча, як зрозуміло, ніяка це не правда.

Кілька днів вона жила з цією версією, очікуючи повернення Бражника. Вона оживляла її, надавала сил та енергії, змушувала проживати кожен день. Лягала спати з очікуваннями, що наступний день ознаменується поверненням її кумира. Прокидалась – відразу ж перевіряла новини, чи не було вночі Бражника. І так з дня на день.

Аж поки інша думка не заповзла у її свідомість та, наче гидкий черв’як, почала там все нищити.

«Звідки Фелікс про все знає?»

Здавалось би, знає тай знає, він також симпатизує Бражнику. Але ж, справді, звідки він може знати, що тоді був не справжній Бражник? Це невирішене питання мучило дівчину декілька хвилин. Спершу вона навіть планувала знову подзвонити йому, чи написати повідомлення, та вчасно зрозуміла, що вони, як і попередні, виявляться нагло проігнорованими.

«Можливо це він Бражник?» - навіть подумала Ліла.

Та майже відразу відкинула цю версію, навіть встигши посміятись із неї. Більшість часу проводить у Лондоні, фактично не маючи ніякого відношення до Парижа. Для чого ж тоді йому вбивати власного дядька? Та й на його похороні він поводився доволі безтурботно, не так як справжні вбивці.

- Ні! – спершу прошепотіла Ліла, поступово починаючи здогадуватись що й до чого. – Ні! Ні! Ні! Ні! – все голосніше й голосніше кричала дівчина.

Юнка схопилась за волосся. Впала на коліна, стала трясти головою, щоб вигнати звідти цю версію подій, та не могла. Істина глибоко засіла там, пустила глибокі корені та ніяким чином не збиралась покидати свідомість Ліли, власне як і дійсність, у якій відбулась.

Саме в цей момент вона здогадалась, що Бражник та Габрієль Агрест це одна й та сама особа. А раз другий загинув, це означає, що остаточний кінець настав і її кумиру. Раніше, як і всі, звертала увагу на те, що Бражник не з’являється після загибелі Габрієля Агреста. На різноманітних шоу, де Ліла брала участь, це питання піднімалось, та популярною версією була та, що він просто боїться. Боїться, що його Кіт Нуар переможе, здолає, помститься йому. Ліла не приймала цієї версії, не могла прийняти того, що її кумир боїться якогось юнака, який не міг здолати його ось вже кілька років. Вже тоді вона гадала, що у Бражника є якийсь план.

Тепер ж стало зрозуміла, чому він ніяким чином не давав про себе знати. Він мертвий!

Фелікс якось дізнався, ким насправді є його дядько, тож тоді й так впевнено, хоч і сердито, мовив їй, що тоді. В новорічну ніч це не Бражник. Звісна річ, що це не він, позаяк з ним покінчено ще в той бісів листопадовий день.