20. Перший день без Бражника

Перший день без Бражника

Як би Марінетт не хотілось спати, їй цього не дозволив телефонний дзвінок. Сон дівчини був настільки глибоким, що вона не відразу зрозуміла, що і до чого. Хоча коли проуинклась, не збиралась нічого робити, їй важко навіть поворухнутись, щоб вибити дзвінок. Тож дочекалась, коли мелодія перестане грати, щоби спати далі.

На щастя, це таки трапилось. Не на довго. Надокучливий дзвінок таки змусив дівчину дотягтись до мобільного. Телефонувала Аля.

- Та щоб тебе, - стомлено мовила Марінетт, явно не бажаючи ні з ким говорити, навіть з нею. Та проігнорувати також не могла. – Слухаю.

- Це правда? – енергійно відразу спиталась Аля.

- Що саме? – не відразу зрозуміла Марінетт, що від неї хочуть.

Аля, очевидно. Почувши втомлений голос подруги, стурбовано та дещо винувато спитала6

- Я розбудила тебе? – на це питання Марінетт вирішила не відповідати. Краще зекономити сили, - Вибач. Я гадала, що ти вже не спиш о другій годині.

«Другій годині?» - здивовано подумала дівчина. Розплющивши одне око, поглянула на годинник, який якраз такий час і показував.

- Маю право, - мовила вже вона, натякаючи не тільки на події минулої ночі, але й на всю свою чотирирічну діяльність супергероїні.

Аля мабуть не зрозуміла значення цих слів, тож, не звертаючи увагу на втому подруги, почала розпитувати її про се те, що сталось вночі. Журналіська натура почала оволодівати нею. Тож та, без ніяких принципів, починала нагло ритись у всьому, що завгодно, лиш щоб вивідати ту інформацію, котра зробить її відомою.

- Я розповім тобі все після того як відпочину.

І не очікуючи відповіді, перервала зв'язок, вимкнула звук, щоб до неї ніхто не зміг би зателефонувати, та знову заснула.

Знову ж перед заплющеними очима бачила важкі сни. Серед них був і такий, який відображав останню битву з Бражником. Справжню, а не ілюзію, яку бачили всі решта. Паралельно це супроводжувалось різними фразами, котрі не мали ніякого сенсу. Отримавши сильного удару від ворога, дівчина лиш тоді зрозуміла, що вони перебувають не на даху, а та якійсь арені, де за ними спостерігають всі решта. Серед натовпу знайомих та незнайомих людей, дівчина помітила Адріана, Алю, Джулєку, котрі вигукували її супергеройське ім’я, очевидно вболіваючи за неї.

Також, доволі близько від себе, побачила не кого іншого, а самих Вогняного Рубіна та Сонячну Корону. Що вона тут роблять, її не цікавило, очевидно їм також потрібно здолати Бражника, але дозволили це зробити їй. А щоб це сталось швидше, дівчина вирішила скористатись їх, не так допомогою, як просто присутністю. Підбігши до тієї парочки, вона, без ніяких пояснень, відібрала у Вогняного Рубіна його, оповитим полум’ям меча.

Та не довго зброя перебувала у її руках, оскільки відразу ж вирішила нею скористатись. Щоби завдати остаточного удару своєму ворогові, під радісні вигуки всіх навколо. Охопиши руків’я обома руками, Марінетт вже сама жбурнула його у Бражника. Кидок виявився настільки метким та успішним. Що той не встиг ухилитись. Гостре вістря встромилось йому в груди та прошило його наскрізь.

- Ура! – вигукнули всі.

В цей момент Марінетт просто хотілось купатись у всій цій славі та загальній радості, котра просто обожнює її. Та раптом, їх всіх перевершив звичайний, доволі тихий голос, що, здається. Йшов не від когось конкретного, а лунав у її голові.

- Запам’ятай, Леді Баг, цей Всесвіт потребує балансу і рано чи пізно прийде нове зло, аби не відбувалось торжества світлих сил. Воно ж може бути набагато гіршим ніж я. Не впевнений, що його ти зможеш здолати.

Звісна річ, раніше вона чула ці слова, знала хто їх говорив. Перевівши погляд на Бражника, який лежав на землі, зрозуміла, що й цього разу говорить він.

- Ти не зможеш здолати те зло, бо ним є ти!

Наче з останніх слів він вказав на неї пальцем, а потім загинув. В цей момент з нього спала подоба Бражника, та всі побачили, що за нею увесь цей час ховався Габрієль Агрест. Відразу ж всі радісні вигуки перетворились у обурення. Дехто взагалі навіть кричав:

- Вбивця!

В мить багато хто опинився перед Леді Баг, готовий вступити у бій з тією, яку обожнювали всі ті роки. Тепер ж, коли сі все дізнались, загальна любов перетворилась у ненависть. Найгірше те, що серед них, в першому ряді, перебували Адріан, Аля, Джулєка, Ніно та решта її знайомих.

- Ти вбила мого батька! – крикнув Адріан, прийнявши подобу Кота Нуара. – я помщусь тобі за нього.

- Леді Баг! – озвалась Сонячна Корона, котра разом із своїм напарником, також була серед ненависників. – За те, що ти вбила людину, постанеш перед судом, де на тебе очікує справедлива відплата.

Дівчині не хотілось відчути на собі всю ненависть натовпу, котрий б не зупинявся ні перед чим, тож розвернувшись, швидко побігла геть. Вона чула, як всі її намагались догнати, та, на щастя, не змогли. Їх не хвилювало, що той, кого вона вбила - їхнім найбільшим кошмаром, що це Бражник, котрий лякав їх всі ті роки. Як же швидко змінились ролі, тепер ненавидять її, а його шкодують.

Вибігши з арени, Марінетт опинилась на мості, тому самому, де в реальності відбувся несправжній бій між її ілюзіями. Люди, котрі її побачили, очевидно знаючи вже про її нещодавній вчинок, почали тікати, боячись, що Леді Баг може зашкодити їм.