17. Вогняний Рубін та Сонячна Корона

- Тріккс, детрансформація! – вимовила Марнетт, позбавившись образу та сил, як надав їй камінь чудес лисиці.

Вона поставила талісман у шкатулку та сама звалилась від втоми на ліжко, відразу ж поринувши у сон. Тепер ж могла спати спокійно, позаяк гадала, що її затія вдалась на славу та все те, що закладене нею на її дев’ятнадцятий день народження дійшло до свого логічного кінця. Крім того це зроблене з тією метою, щоб дівчина позбавилась, хоча б частково, почуття провини за здійснений нею вчинок того дня, який припав на її дев’ятнадцять років. Воно важким каменем повисло на її серці, від якого вона хотіла постійно позбавитись. При цьому розуміла, що єдина можливість це зробити, просто взяти і розказати комусь правду, що сталось того дня. Сказати, що саме вона винна у смерті Габрієля Агреста. При цьому рідко коли роздумувала над тим, щоб повідомити хоч комусь це іншу правду, ким же він був насправді. Але одне випливало з іншого, в такому випадку доводилось би пояснювати, чому вона це зробила. Тож нехай увесь світ і надалі гає, що винним у смерті старшого Агреста є Бражник. Від цієї правди ніхто не повинен страждати. А перш за все Адріан.

Звісна річ, колишніх почуттів до нього Марінетт вже не відчувала, та, не дивлячись на це, перш за все він її колега по супергеройській діяльності, який з нею був від самого початку. І хоч саме вона винна у смерті його батька, дівчина не могла зробити йому ще грше. Давши знати, ким насправді був його батько. Дівчина мучилась над всією цією дилемою, одна правда вимагала, щоб її оголосити, а інша правда ніяк не повинна стати відомою. Це їх протистояння у її душі змусило Марінетт придумати щось інше, щоб задовольнило всіх.

Вона майже два місяці не використовувала камінь чудес, не перетворювалась у Леді Баг, не виходила не зустрічалась із Адріаном, позаяк боялась, що коли він спитає, не зможе стриматись, щоб не зізнатись у всьому. А бачачи та чуючи кожного разу, як він у постаті Кота Нуара бгає вулицями та будинками, кличучи Бражника, їй ставало постійно шкода його. Розуміла, що його біль ніяк не втамується. Це стало ще однією причиною вчинити те, що бачили всі у новорічну ніч.

- Тріккс, трансформація! – вигукнула Марінетт, незадовго після того. Як розповіла батькам правду про себе.

Отримавши новий образ та силу каменя чудес лисиці, відразу задіяла її силу. Граючи на флейті вона чітко уявила трьох осіб. А через кілька секунд вони постали перед нею. З ілюзією Бражника було простіше, вона його просто згадала тож він без ніяких змін з’явився перед нею. Щодо двох інших, тут уява Марінетт розігралась на славу.

- Хто це такі? – спитала Тікі, котра спостерігала за всім цим.

- Тікі, хочу представити тобі двох представників древнього ордену Оберігачів. – з вдаваною урочистістю мовила Марінетт. – Ця красуня – Сонячна Корона. Джерелом її сили є сонячна енергія, яку вона накопичує протягом дня та використовує коли завгодно. Щось  типу сонячної батареї. Вона сама нагадує Сонце, це видно з її маски. А на голові носить корону, чим і пояснюється її назва. Одяг її це поєднання жовтого та білого кольорів, також уособлення сонячної сили та енергії, котра, як відомо, є безмежною. Окремо варто звернути увагу на взуття, - дівчина зробила так, щоб постать Сонячної Корони стукнула каблуком. – Бачиш, звідти йдуть іскри. Ніякої конкретної користі від цього немає, але це красиво. – посміхнулась Марінетт, пишаючись своїм творінням. – А її зброєю є спис. Та якщо ти гадаєш, що це звичайний спис, то ти помиляєшся. Перш за все, це уособлення сонячного променя. А також пристрій з якого виходить її супер сила, назва котрої… - Марінетт видихнула, для того, щоб якомога епічніше вимовити наступну репліку, - Сонячний Вихор! Варто їй тільки це сказати, як з кінця списа виходить сліпуче біле світло, яке збиває ворога наповал.

Розповідала це Марінетт із великим захопленням та ентузіазмом, а на її обличчі. Вперше за довгий час, грала посмішка. Дівчина справді пишалась своїми ілюзіями, цим й пояснювалось така деталізація персонажів. Тікі все це уважно слухала. Розуміючи. Що для її хазяйки зараз просто необхідно, так вона забувається про здійснений нею вчинок, про який Тікі, звісна річ, знала.

- А цей красень – Вогняний Рубін. Червоний одяг, все таке… Хоча, мабуть, вся моя фантазія вичерпалась на Сонячну Корону, позаяк, якщо уважно придивитись, то можна зрозуміти. Що Вогняний Рубін дуже сильно схожий на якогось типового Камен Райдера. А саме, Візард, - уточнила вона.

- Типовий японський мультик? – вставила своє Тікі.

- По-перше, не мультик, а аніме. А по-друге, це серіал, із живими акторами. Тож це не типовість, - поправила Марінетт, не вдаючись до суворості. – Не дивлячись на те, що він схожий на Камен Райдера, кілька особливостей у нього все-рівно є. Зверни увагу на його шолом, тут є візерунки у вигляді полум’я. А його зброя – це меч. Але не просто меч, а охоплений вогнем. Ну де ж ти таке ще бачила? Його ж сила це Вогняний сила! – так само пафосно вимовила дівчина. – З меча виходить вогняна куля, котра також перемагає ворога.

Вона оглянула створених нею персонажів та продовжила:

- Як жаль, що вони не справжні. Вони б допомогли нам здолати Бражника за один бій. А самого Бражника ти знаєш, тож не варто представляти його.

Звернувши увагу на свого колишнього ворога, дівчина знову відчула всю важкість вини, що скувала її серце та душу. Все захоплення, що накопичувалось під час розповіді та представленні несправжніх супергероїв, поступово вивітрювалась. На щастя, озвалась її квамі, привернувши її до себе.