12. Опіка та опора

- Дякую тобі Наталі, що ти залишилась зі мною, - сказав Адріан у перші хвилини нового року. – без тебе тут було б… порожньо.

Наталі посміхнулась та кивнула головою.

- Це мій обов’язок. Іншого я б не могла зробити.

Це й справді так, вона відчувала. Що це її обов’язок, підтримувати Адріана в цей складний для нього період. А також і надалі, допоки він цього потребуватиме. Їй відчувалось, що це триватиме довго. Адріан за ці роки став близьким для неї, тож просто покинути його їй не дозволяла совість. Крім того, саме таким чином вшановує пам'ять Габрієля. Його справу продовжувати не могла, але могла перебувати поруч з його сином.

- Як ти думаєш, якби батько знав, що я Кіт Нуар, як би він поставився до цього?

Це питання. Власне як і вся та ситуація, здалось їй доволі іронічним, кутики її губ навіть розширились для непомітної посмішки.

- Гадаю, він би пишався тобою.

- Чомусь я також так вважаю, - сумно мовив юнак. – Потрібно було б розказати йому.

Насправді Наталі навіть уявити не могла, як би розгортались події. Можливо якась гордість б спалахнула в серці батька, через те, що його син є одним із могутніх героїв, але, разом з тим, він є його ворогом. Можливо Габрієль просто би викрав перстень? А можливо батько зумів поговорити з сином про те, чому це робить і Адріан став би його союзником? Або ж їхня боротьба тривала б надалі, лишень тільки з тією поправкою, що і той і інший знали б справжні постаті своїх супротивників?

Наталі знала єдине, Габрієль, навіть в такому випадку, не відмовився б від своєї боротьби. Йому важливо те, щоб його кохана Емілі повернулась. Не дивлячись на те, що він зазнавав поразок, не добивався успіху, але остаточно не програвав. А. як вважав. Допоки може боротись, доти й варто це робити.

- Скільки це може тривати? – спитала його якось Наталі, кілька місяців тому.

- Триватиме доти, доки я не переможу, - суворо мовив Габрієль. – Або доти, доки не програю остаточно. І допоки не сталось одного чи іншого, я не здамся! Навіть якщо залишиться лишень невеличкий шанс на перемогу, я ним скористаюсь.

- Можливо Адріан має право знати? Ви боретесь ось вже чотири роки. Гадаю, за стільки часу він повинен знати правду. Про все. Про те, ким Ви є, чому Ви це робите, а також, що насправді сталось із його матір’ю. Гадаю, він зрозуміє. Крім того, з нього можна зробити союзника. Камінь бика все ще ж у Вас.

Спершу їй здалось, що він відповість гострою відмовою, але в останній момент замислився над змістом сказаних слів. Певне Наталі таки зуміла пробити оту броню, що сковувала його серце. Він просто кивнув головою ту рушив геть, очікувати сина. Тоді ж між ними й відбувся діалог про справи, товариство, друзів, а також про обіцяну поїздку кудись за місто на вихідні. Наталі чула все це, з трепетом очікуючи, що ось-ось, Габрієль таки зізнається в тому, ким є насправді. Але, на її жаль, цього не сталось.

- Я ледве не сказав йому все! – сердито мовив Гарбієль, знову почавши діалог із Наталі. – Я вже був готовий продемонструвати йому талісман молі. Сказати, що я є тим, кого боїться кожен парижанин. Навіть запропонувати Адріану співпрацю. Але не зміг. Знаєш чому? – Наталі похитала головою. – Власне, через нього самого. Мій син так жваво  активно розповідав про своє життя, про друзів, про університет, про все оте. Я зрозумів, що не хочу в нього це відбирати, навіть заради повернення його матері. Нехай він надалі собі безтурботно живе. Не хочу його вплутувати у всю цю історію. Мій син не повинен страждати, а також сходитись у бою з Леді Баг та Котом Нуаром. Краще нехай се буде як є.

Наталі нічого на це не відповіла, але дала знати Габрієлю, що все зрозуміла. В принципі, в його словах та вчинках також спостерігалась логіка. Не варто замішувати в це протистояння юного Адріана, відбирати в нього спокійне життя.

Так жінка думала тоді. Тепер ж прекрасно знала, що він увесь той час був невід’ємною складовою тієї ситуації. Їй навіть ставало лячно від того, що якби тоді вся правда розкрилась. Наслідків передбачити не могла.

Але таки сталось те, про що говорив Габрієль, він остаточно та безповоротно програв, ніяких шансів на його перемогу не залишилось. А Наталі. Котра всі ті роки активно підтримувала боса у всіх його прагненнях, всі ті роки вважала Кота Нуара ворогом, тепер твердо переконана в тому, що він ніякий не ворог, а звичайний юнак, котрому так потрібна любов. Саме це вона зможе надати йому.

Хоча її саму часто мучило сумління, думала про те, що рано чи пізно, таки доведеться розповісти Адріану все, про те ким насправді був його батько та чому він цим займався. Прекрасно розуміла, що ця інформація виявиться сильним ударом для нього. А також постане невирішене питання, відповіді на яке жінка не могла знайти: «А як же тоді помер Габрієль?» А також, як замішана в цьому Леді Баг? Крім того ж, камінь молі десь зник. Все це не просто так.

Та поки Наталі йому всього не розповіла, тільки й спостерігала за тим, як він, перетворившись в Кота Нуара, вибігає з дому, щоб виманити таким чином Бражника, якого ніколи вже не зустріне. Вона просто сприймала це як факт, знала, що він побігає десь там, а згодом повернеться. Як завжди, ні з чим. А Наталі надалі заспокоюватиме його, постійно видумуючи нову брехню.

- Ось, що мене цікавить найбільше, Наталі. Чому Бражник не діє, не посилає своїх акум, прекрасно знаючи хто я? Майже два місяці мовчання з його боку. Це ж такий шанс отримати одну із тих речей. Які він так прагне, - сказав Адріан, вказуючи на свій перстень.