9. Батько та син

Майже місяць минув зі смерті Габрієля Агреста, а Адріан так і не мав можливості помститись. Цілком логічно, що рівно стільки ж часу не з’являвся і сам Бражник, по не зрозумілим Адріану причинам. Стільки ж не давала про себе знати й Леді Баг. Він припускав, що її мовчання пов’язане з тим, що їй соромно показуватись йому на очі, позаяк не змогла берегти його батька. Крім того, їй немає ніякої потреби виходити у світ, немає ніяких атак акум, їй не потрібно боротись ні з ким.

Адріана непокоїло те, чому ж не дає знати про себе Бражник? Чому він не користується тим, що знає, хто ховається під маскою Кота Нуара? Чому він не діє? Протягом цілого місяця Адріан лиш те й робив, що у образі супергероя бігав Парижем, привертаючи до себе увагу, вигляду вав, чи немає ніякої акуми. Але нічого подібного не траплялось. А йому так хотілось зустрітись з Бражником та відплатити йому за смерть батька.

Звісна річ, він не міг казати, що залишилася сам в цьому світі, в нього ж є ще Наталі, котра почала ще більше опікуватись ним. Вона не заважала йому постійно перетворюватись в Кота Нуара на вбігати в місто, не відмовляла у пошуках та помсті Бражнику. Саме Наталі тепер стала для нього найближчою людиною. Звісна річ, якщо оглянутись назад та оцінити всю ситуацію, вона була такою вже кілька років. Але в цей період свого життя, Адріан не хотів сприймати ту істину, переконував себе, що від моменту зникнення матері, ближчого ніж батько йому нікого не було.

Тепер і його немає. Стоячи біля його могили та дивлячись на його фото, він вже не плакав, але постійно щось говорив. Те, що стосувалось тільки їх двох. Найчастіше цей монолог стосувався одного і того самого, хоча частенько слова та цілі речення переставлялись місцями.

- Милий тату, ось вже місяць, як тебе немає. Вже місяць як твій вбивця безкарно гуляє цим світом, певне маючи на меті вчинити чергове зло. Мені доводилось кілька разів сходись з ним у бою, тоді він видавався вмілішим бійцем. Але я не стояв на одному й тому самому місці, за всі ці роки я тренувався, розвивався. І знаєш, тепер складається враження, що всі мої тренування призначені саме для цього, для того, щоб помститись за тебе. Всі шляхи зводяться до одного моменту. Хоч він ще й не настав, але я готовий прийняти бій, щоб раз і навіки відплатити за тебе. Цим самим я можу говорити, що врятував увесь Париж. Але знаєш, мені байдуже на всіх тих людей. Без тебе цей світ для мене став порожнім.

В цей період Адріан багато про що шкодував, більшість чого пов’язане саме з постаттю батька. Найбільше сум охоплював його, що вони мало часу проводили разом, мало бесідували про звичайні буденні речі. Але. Приблизно, за два місяці до загибелі, між ними таки відбулась доволі душевна бесіда, котра й повинна відбутись між батьком та сином. Цей спогад для Адріана тепер надзвичайно цінний.

- Ти вже повернувся? – раптом спитався батько, коли Адріан переступив поріг дому. Це питання здалось йому доволі безглуздим, але ніяк іронізувати над цим не став, позаяк старший Агрест не часто задає подібні питання. – Як справи в університеті?

- Так само як і було в школі, тільки… - Адріан на мить задумався, яке б слово підібрати. – Тільки краще.

- Мабуть через те, що поруч немає Хлої? – спитався батько, після чого кутики його губ розповзлись у посмішці. Не часто він посміхався, тож юнакові було дивно бачити це, але разом з тим і приємно.

- Та й не тільки через неї. Добре, що немає тієї Марінетт, котра дурними та невмілими фліртуваннями, під кінець вже почала нервувати. Звісно, шкода, що з Ніно майже перестав спілкуватись. Через те, що він зв’язався з Алею, то почав у всьому слухати її.

В цей момент Адріан усвідомив, що готовий батькові розповісти геть усе про себе. або ж, майже все. Сам той факт, що він вирішив поцікавитись як справи у сина, наче зірвало клапан, з якого вихором пішла вся інформація.

- Сьогодні в нас була надзвичайно цікава лекція з історії Франції, ми почали вивчати період революції. Та він розкрив нам всім очі, постаті Дантона та Робесп’єра постали у зовсім іншому сяйві. А вчора випала надзвичайно цікава лекція з історії Азії, професор розповів про історію Китаю, ранньоманьчжурського періоду, коли почала правити династія Цинь. Ох, батьку, чекаю не дочекаюсь завтрашнього дня, щоб дізнатись ще щось нове.

Тато явно з цікавістю слухав сина, постійно киваючи, бачачи ентузіазм в його очах. Коли ж потік інформації завершився, він, видно, збирався сам щось сказати, щось надзвичайно важливе. Але це йому явно важко давалось. Адріан це розумів, тож терпляче чекав, коли з його вуст злетять ті слова, що непокоїли його.

- Гадаю, нам потрібно якомога більше часу проводити разом. Як ти дивишся на те, щоб на вихідні виїхати за місто? Тільки вдвох. Подальше від всіх цих справ. На мить забути про все те, що оточує нас.

Цю пропозицію Адріан прийняв з радістю.

Але вони так нікуди й не поїхали. Раптом виявилось, що у батька з’явилась невідкладна справа, та рушив кудись, щоб укладати черговий контракт. В той самий час знову когось заразила акума і йому довелось з Леді Баг і Пурпурною Тигрицею всіх рятувати.

Ті вихідні Адріан провів явно безрадісно, він вже так налаштувався, що справді проведе їх з батьком наодинці, подалі від цілого світу. Надалі подібних діалогів між ними не відбувалось, не лунали й нових пропозицій рушити кудись.

В ті дні, з важкістю на серці, Адріан зізнався собі в тому, в тому, що не кожен дев’ятнадцятирічний юнак зізнається. Він хоче батьківської любові.