8. Прощання з легендою (9 листопада 2020, Аля та її історія)

Не дивлячись на всю цю ситуацію, котра склалась, Аля відчувала певний спокій через те, що стоїть поруч зі своєю подругою та могла її заспокоїти. Розраховувала, що таким самим спокутує значну перерву в спілкуванні з нею, лишень зрідка зустрічаючись, начебто цілком випадково, перекидаючись деякою інформацією та розходились.

Близько двох років тому, вона таки наважилась на рішучий та. В дечому, доленосний вчинок. Спершу це було на рівні роздумів, а потім переросло у розмови із Ніно.

- Наступного разу, коли вона нас покличе, я спробую їй сказати. – якось мовила Аля. Ніно на це тільки похитав головою.

Це раз настав доволі швидко, буквально через два дні після цієї фрази в Парижі з’явився новий заражений акумою громадянин, керований Бражником, сіяв хаос, маючи на меті заволодіти каменями чудес Леді Баг і Кота Нуара. Або ж знову повернути своєму власнику всі інші камені. Аля та Ніно в цей час собі мирно гуляли, коли до них прибігла Леді Баг, з однією конкретною метою.

- Мені знову потрібна ваша допомога, - мовила супергероїня. Простягаючи їм призначені для них камені чудес лисиці та черепахи.

Парочка переглянулись, в очах Ніно Аля побачила нерішучість, але вона вирішила, що ось так оголосити Леді Баг прийняте рішення не варто, їй таки цього разу допомогти. Це вона й подала йому поглядом та взяла свій камінь. Через кілька секунд вони перетворились у Рену Руж і Карапаса. Відколи Леді Баг перемогла Бражника, відібравши у нього більшість талісманів, він на деякий час припинив свої атаки, але ось знову відновив їх, наче в нього відкрилось друге дихання.

Вони, разом із Леді Баг, Котом Нуаром та Пурпурною Тигрицею, котра останнім часом все частіше брала участь в боях, зійшлись в сутичці з цілком рядовим ворогом, для котрого не потрібно аж п’ятеро суперсил. Або Леді Баг переоцінила чергову силу акуми, або вирішила спростити собі задачу, покликавши друзів, але всього лишень через кілька хвилин все закінчено.

- Скажи їй, - мовив Ніно, коли зняв з себе камінь чудес, вручаючи його Алі. Вона просто кивнула головою, даючи знати, що так тому й бути.

Леді Баг знову повернулась до практики зберігання всіх каменів у себе, даючи їх тільки в тимчасове користування. Коли для цього є невідкладна потреба. Тож Аля рушила на вказане місце, щоби віддати подрузі свій талісман, а разом з тим і талісман Ніно.

- Виявилось доволі легко, - радісно мовила Леді Баг, зовсім не підозрюючи про те, що їй збирається повідомити її найкраща подруга.

- Вибач, Марінетт. – мовила вона, простягаючи їй камені чудес. – Але я більше не можу бути Реною Руж. Це наше з Ніно спільне рішення. Це таки занадто важко для нас. Вибач.

Кожне слово їй давалось важко, а ще важче, поглянути подрузі в очі, чого, власне, й не зробила. Там би вона побачила розгубленість разом із розчаруванням та смутком.

- Дякую тобі, Аля, - сказала Леді Баг, забравши талісмани. – дякую, що допомагала мені увесь цей час.

Після чого швидко зникла, залишивши Алю наодинці зі порожнечею всередині, та неприємним відчуттям провини. Це. Надзвичайно важке. Але разом з тим й важливе рішення. Прийняте на основі того, що Аля, так само як і Ніно, вже не могли ділити своє життя на звичайне, людське, та супергеройське. Якщо раніше це їм, навіть подобалось, то тепер з’явилось ще більше набагато важливіших справ звичайних людей. Потрібно вибирати, чи вони залишаються людьми, чи відмовляються від цього, повністю присвячують себе боротьбі, кінця краю якого не видно, котра може тривати ще більшу кількість років, ніж досі. Марінетт на той час, вже зробила вибір на користь супергеройської діяльності, жертвуючи людською частиною. Аля ж такий вибр зробити не могла. А разом з нею й Ніно. Коли їхні талісмани певний час знаходились в Бражника, Аля та Ніно відчули свободу, оскільки не потрібно перевтілюватись у супергероїв, вступати в бої, котрі толком нічого не вирішують, ризикувати собою. Коли ж їхні талісмани повернулись до них, вони вже розуміли, що раніше було краще.

Після цього рішення Аля та Ніно знову відчули полегшення, позаяк з них злетіли суперегройські обов’язки, почали жити звичайним життям молодих людей. На жаль, з марінетт вона почала рідше бачитись та спілкуватись, що непокоїло Алю. Звісна річ, напади бражника не завершувались, та всі вони проходили мимо цієї парочки, з тим всім успішно справлялись Леді Баг, Кіт Нуар та Пурпурна Тигриця, котра  влилась в цю компанію та не збиралась її покидати. Крім того час від часу з’являлись інші супергерої, яким Леді Баг давала талісмани. Та як би там не тривали бої, не дивлячись на перемоги, остаточна так і не настала. Все те стало просто тривожною рутиною французької столиці, що тривала вже чотири роки.

Та ось, переломний момент, саме на дев’ятнадцятий день народження Марінетт. Варто Алі лишень дізнатись про загибель Габрієля Агреста, як у неї виникло непереборне бажання зустрітись із подругою, дізнатись що там сталось, а також, як вона сама почувається.

Батьки Марінетт дозволили Алі пройти у її кімнату. Зайшовши туди, дівчина помітила, що багато тут змінилось, зокрема зникли всі фотографії з Адріаном. Очевидно закінчення школи далось в знаки. Стало менше рожевих відтінків, їх замінив доволі, чомусь їй, неприємний зелений, що спохмурював кімнату.

- Всім привіт, це я. Аля, - гукнула вона, очікуючи. що як і в минулі рази, вилізуть веселі квамі. Але цього не трапилось. Мабуть Марінетт заборонила їм покидати шкатулку. А їй так хотілось побачити Тріккс.