6. Прощання з легендою (9 листопада 2020, Фелікс)

Почувши безглузду клятву свого кузена, Фелікс оглянувся та оцінив всю ту ситуацію. Але не суворий Адріан, на очах котрого почали блищати сльози цікавив його, а Наталі. На її, здавалось би, такому постійно суворому обличчі, промайнула тінь стурбованості. Звісна річ, вона знала всю ту ситуацію якомога точніше, власне як і Фелікс, тож прекрасно розуміла, що це точно не можливо. Та він, очевидно як і вона, задавали собі німе питання, хто ж таки насправді відібрав життя у Габрієля Агреста?

Таке питання він задав собі й тоді коли кілька днів тому, коли дізнався про цю подію. Хоча не відразу.

«Однією із найважливіших новин сьогоднішнього дня, є трагічна загибель відомого паризького модельєра Габрієля Агреста. За останньою підтвердженою інформацією, у його загибелі винен Бражник».

Прочитавши це, Фелікс не міг стримати емоцій. Але не тих, які варто очкувати в даній ситуації, а повністю протилежних. Відкинувши мобільний, він залився справжнім, щирим реготом.

- Цей дурень остаточно програв. Який же ти невдаха, любий дядечко, - мовив він, коли перестав сміятись. – Як же ти так вмудрився злитись, що всі подумали, наче тебе Бражник вбив?

Фелікс продовжив читати. У тій же статті писалось, що на місці трагедії, дуже швидко прибули троє супергерооїв: Леді Баг, Кіт Нуар та Пурпурна Тигриця. Тоді ж відкрилась шокуючи таємниця, котра мучила багатьох парижан. Під маскою Кота Нуара ховається не хто інший, як син покійного, Адріан Агрест.

- Що? – вигукнув Фелікс, прочитавши останнє речення. Цього він й справді не очікував. – Мій безглуздий кузен це Кіт Нуар? Як так?

Фелікс ніколи не був хорошої думки про Адріана, тож йому важко повірити в те, що його кузен це паризький супергерой. Знав його як слабохарактерного, безвольного, м’якотілого, невпевненого у собі слабака. Ніколи не міг навіть запідозрити його в тому, що той має свій камінь чудес та гасає столицею Франції, рятуючи людей від того, хто, як тепер виявилось, є його батьком.

- Навіть так, - радість повернулась до нього, а разом з тим і ентузіазм, коли усвідомив всю повноту картини. – Як же цікаво повинні розвиватись події, коли мій безглуздий кузен шукатиме вбивцю свого батька, шукатиме Бражника, навіть не підозрюючи, що це одна й та сама людина. Як же доля, все-таки, любить жартувати над людьми. Або знущатись.

Фелікс підвівся та став ходити кімнатою в різні боки, настільки переповнившись емоціями, що не міг встояти на місці, мислив над всім цим, явно зловтішаючись з ситуації, що склалась. А що найголовніше, роздумував про те, яке ж його місце у всій цій історії, що йому робити.

- Я наче якийсь із древніх богів. – раптом промовив Фелікс. – із тих, що придумали давні греки. Я знаю все, набагато більше ніж хто не будь ще, але не втручатимусь. Просто із насолодою та цікавістю спостерігатиму за всім розвитком подій. А коли мені це набридне, то можна й втрутитись.

Після цих слів Фелікс дістав з кишені камінь чудес павича, думаючи про те, що найближчим часом йому таки випаде нагода, а можливо й потреба, скористатись його суперсилою. Та раптом, с поміж всіх тих ідей, думок, виникла одна, котра поставила його у ступор.

- Хто ж насправді вбив Габрієля?

Вже будучи в маєтку Агрестів, висловивши своє фальшиве співчуття Адріану, Фелікс сів на крісло, продовжуючи спостерігати за своїм двоюрідним братом. Навіть тепер йому не вірилось, що він є Котом Нуаром. Як він ним став, звідки в нього камінь чудес? Знайшов, чи хтось йому вручив? А якщо й вручив, то за які заслуги? Не міг би цей невдаха в когось викликати настільки довіри, щоб йому вручили таку силу, та довірили захищати Париж. Хоча, навіть якби йому хтось й би довірився, то ця довіра виявилась виправданою. Як би не було це неприємне Феліксу, це таки правда. Але тепер, на що він щиро сподівався, ті ідеали якими керувався Кіт Нуар, сам зруйнує. Влаштує особисто для нього. для Фелікса, спектакль, за яким той не без цікавості спостерігатиме з першого ряду.

- Можна тебе відволікти? – перервав його роздуми чиїсь голос. Фелікс оглянувся та побачив, що біля нього стоїть Ліла Россі. – Раніше ми не мали нагоди поспілкуватись вдосталь, гадаю зараз саме така нагода.

Феліксу симпатизувала ця дівчина, водночас і лякала, позаяк у ній він вбачав багато рис. Як притаманні йому: підлість, лукавство, пошуки власної вигоди, неприязнь до цілого світу. Очевидно це саме вона вбачала й у ньому, тож також відчувала симпатію. Кожен з них розумів. Не дивлячись на багато спільного, саме через ці риси характеру, не варто занадто близько наближатись одне до одного, це може дорого їм коштувати.

Фелікс не міг їй відмовити, але уявляючи що за розмова може виникнути між ними, стали у куток, щоб все сказане, не потрапило у лишні вуха.

- Я багато чула про тебе, - почала сипати його люб’язностями Ліла. – Не скажу, що хорошого, але… я це інтерпретувала на свій лад.

- Мабуть про тебе те саме говорять, - сухо мовив Фелікс, хоча саме такий діалог йому подобався.

На її, доволі привабливому личку, з’явилась посмішка, що радше мала б насторожити. Вирішила плавно перевести бесіду в те русло, що їй найбільше цікавило.

- Ти тільки гляди на всіх цих людей. У більшості з них менше щирого співчуття ніж у нас з тобою. Прийшли сюди, щоб позловтішатись, що той, хто був кращим за них, таки відійшов у інший світ. Тут зібрались й мої колишні однокласники. Я так сподівалась, що більше ніколи їх не побачу. Але ж ні, більшість вже потрапили мені на очі. Благо, що ми сі вміло ігноруємо одне одного.